Подорож в минуле: ІІІ. Характерники. Пам’ять народна.
Отже як і було обіцяно, продовжую епопею 
Цей допис поєднає всі віднайдені письмові згадки про кохаків-харктерників з різноманітних джерел, наукових праць, історичних книжок, мемуарів.
Нагадую, попередні дописи на цю тему можна прочитати тут:
Подорож у минуле: І. Характерники. Спогад віків.
Подорож в минуле: ІI. Характерники. Таємниця поняття.
Отже, що там зберегла народня пам’ять…
* * *
Більшість оповідей та легенд про характерників було записано в Україні лише в ХІХ ст., хоча саме явище древнє, а перші згадки про них зустрічаються ще в літописах що стосуються другої половини XVI сторіччя.
Не менше запам’ятались характерники й іншим народам, які зазіхали на наші землі. Турки до прикладу іменували їх «урус шайтан» (урус – руський, шайтан – чорт) і навіть лякали ними дітей.
Вірили, що характерника можна було вбити лише срібною кулею в серце – тому «урус шайтан» завжди першими йшли в бій, хоч на Січі їх був всього лиш один курінь.
Відомості про характерників падали в око і багатьом польським історикам, а вірування про них були настільки сильними, що навіть три століття потому ходили українськими землями і були записані багатьма істориками та дослідниками козацтва і козацької доби.
“Запорожці були лицарі і великі галдовники. Куля їх не брала, на Дніпрі, було, постелять повсть і ідуть. Катерина хотіла підвести їх під свою владу, а вони не захотіли. Щоб показати силу, кинули повсть на море, взяли землі в чоботи, горілки в пляшки і вирушили в Туреччину. Пливуть собі та й співають”.
Запорожець пливе по воді, розстеливши повсть.
”…серед них завжди були так звані “характерники”, котрих ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі “характерники” могли відмикати замки без ключів, плавати човном по підлозі, як по морських хвилях, переправлятися через ріки на повстині чи рогожі, брати голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верстов навколо себе за допомогою особливих “верцадел”, жити на дні ріки, залазити й вилазити з міцно зав’язаних чи навіть зашитих мішків, “перекидатися” на котів, перетворювати людей на кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро й пливти в ньому під водою сотні і тисячі верстов”.
Відомі історичні факти, коли вороги виготовляли спеціальні кулі зі срібла, бо не могли звичайною кулею вбити характерника. “Історія Русів” містить розповідь про вбивство поляками наказного гетьмана Богдана Хмельницького – Івана Золотаренка, якого сучасники вважали характерником: “Наказний гетьман Золотаренко, повертаючись з військом за повелінням Царя всередину Білорусі і проходячи місто Старий Бихів, мушкетним пострілом, що його вчинив з одної дзвіниці католицький органіст Томаш із засідки, був забитий на смерть, а органіст признався добровільно, що підмовлений був на сей злочин католицькими ксьондзами, котрі дали йому кулю од мушкета із священної чаші, за його словами, освячену і скріплену особливими закляттями; а пообіцяно йому за те поряд з мучениками царство Небесне і виховання дітей в школах єзуїтських. І насправді, по огляді виявилася тая куля незвичайною: в ній нуртовина була срібною з латинськими літерами!”.
На війні козаки ворога не боялися, та й мали вони особливі секрети:
“А як вийдуть на вiйну, то iх б`ють кулями, а вони собi й байдуже: пазухи порозставляють i збирають туди кулi. “Та ну бий!” – кричить кошовий хлопцевi, а сам i без пiстоля i без рушницi стоiть. “Пiдожди, батьку, наберу куль та тодi i пострiляю.”
Як відомо характерники вміли напускати на ворогів «морок» або «оману». Про битву війська з турків з військом російським, на допомогу якому приходить запорізький характерник, читаємо:
“Запорожець пiдняв руки i пiймав ядро. “Ось бач, каже, який гостинець! Ну тепер, каже, глянь на острiв: шо там?” Глянув царь, аж турок сам себе руба, сам на себе пiдняв руку i пiшов потоптом. Пiднялась велика курява, а потiм стихло. “Дивись тепер” – каже запорожець. Глянув царь, аж нема нi одного живого турка, порубали самi себе…”
Могли запорожці оману напустити на ворогів у ближньому бою:
“Там запорожцi бились з татарами… Як iх сила, то вони покладуть усiх до одного, нi одного не випустять. А як несила, то вони зроблять або рiчку, або лiс, такий лiс, що його нi пройти, нi проiхати. Та тодi тi – татарва, то що наткнуться, подивляться, а воно рiчка або лiс, та й назад. А пiсля як роздивляться, а воно того нема нiчого. Отакi були тi запорожцi.”
Навіть відомий письменник і етнограф Пантелеймон Куліш увіковічнив такі спогади народні в романі «Чорна рада»:
“Да й згадав, як у старого Хмельницького сидiв у глибцi такий, що ману напускав. “Що ви, – каже, – що мене стережете? Як схочу, то лиха встережете мене! Ось зав`яжiть мене в мiшок.” Зав`язали його да й притягли за трямки, аж вiн йде з-за дверей: “А що, вражi дiти! Встерегли?”
І про відомого козацького характерника Сірка багато спогадів:
“Сiрко – це кошовий такий. Вiн такий був, що дещо знав. Оце бувало вийде iз куреня та й гука на свого хлопця: “Ану, хлопче, вiзьми пiстоль, стань там та стрiляй менi в руку!” Той хлопець вiзьме пiстоль та тiльки – бух! – йому в руку. А вiн вiзьме в руку кулю, здаве ii та назад i кине. Вони, тi запорожцi, всi були знайовитi…”
Йому ж приписують здатність до оборотництва:
“Тодi зiскочив з коня, дав його другому козаковi, а сам кувирдь – та й зробився хортом i побiг до татар… Як стали тi татари вiдпочивати, то той хорт поробив iм так, що вони всi поснули. Тодi вiн назад до козакiв та знову кувирдь – i зробився чоловiком!”
Хоча про подвиги і можливості Сірка можна сміливо писати окрему статтю…
Коментарів аж 13, Насвинити | Пінг (якесь дурне слово)
І ніяка добра паскудна душа не привітала мене з моїм 15-м дописом. Як і з 10-м і з 5-м… взагалі хамство…
буду першою паскудною душею та привітаю із 16 дописом – ти сьогодні аж два втнув!
Надзвичайно цікавий допис із серії, лише б знати, що з цього правда, а що просто придумав народ… хоча, віра, що наші предки могли таке витворяти додає впевненості та гордості
Дуже цікаві всі 3 дописи! А вірити чи ні в кожного свої фантазії і погляди) Я вірю в багацько, але і спростовую багато… от всякі там чаклунства, шаманства… та немає такого, це просто уміння домінувати в чомусь, в чому інші відстають, хоча всі ці домінування основані на самовпевненні, тож будьмо самовпевненними у своїх можливостях і тисяча нінзя і мільйони самураїв не зроблять те що ми
Ну я не знаю… але очевидно якщо поцікавитись тим ближче виникає впевнеість в правдивості цих переказів.
Принаймні в оснвній їх частині. Адже факти мають місце. І не лише в далекому минулому. Деякі такі вчення і техніки збереглися до наших днів.
І навіть деякі секретні дослідницькі інститути всерйоз цікавляться можливістю отримати ці знання для застосування в сьогоденні.
Ну.. тут насправді ніякого чаклунства… ми досі називаєм чаклунством те, чого не розумієм. А це реальні практики які основані на своїх законах – лиш доступні вони мало кому. А для всіх решат – це магія
То вже не кажучи про всякі наші можливості та про всі наші функції які в нас атрофувались, про наші органи чуття які практично нічо не роблять з того шо можуть і про те, на скільки відсотків використовується людський мозок.
а можна дізнатися джерела, якими ти користувався при написанні статті??
вибачайте, але списків використаної літератури не складаю
То шось міняє?
Загалом там були свідчення записані етнографами, істориками. Дані з різних джерел, публікацій, книжок та інших мемуарів.
у мене вдома 2 книги написані Тарасом Каляндруком про характерників, все що написано у цьому дописі є і там! Тому, якщо автор звідти не взяв інформацію, то можу стверджувати, що вона правдива
і ще! Такі дописи та знання нашого минулого із позитивної точки зору самостверджують нас як націю та роблять нас міцнішими! Повірте у це і ви будете сильніші!
Ну, можливо якщо в мене не бракне часу й натхнення і я здійсню повний обсяг статей на цю тему то поєнавши докупи всі агрументи, ви таки складете загальну думку. Можливо наступну статтю мені ватра назвати “Факти”. Може знайти більш менш сучасні згадки та реальні факти проявів характерництва. гм.. треба замислитись!
Погоджуюсь, дійсно дуже цікавий допис з серії.
Взагалі, у переказах про козаків-характерників дуже тісно переплітаються вигадка і правда. І, напевно, ми так ніколи точно і не будемо знати де що. Особисто мені у наведених уривках дуже часто образ козака-характерника схожий з описом перевертня, а ще є деякі риси від іншої напівказкової-напівмістичної нечисті. І от тепер можна сидіти і думати, чи то з козаків-характерників казки писали, чи як то кажуть “страх має великі очі” і відважних людей наділяли рисами містичних істот…
Я як історик-початківець, і як дослідник теми можу відповісти на це питання
Насправді де вигадка а де правда можна визначити лише прочитавши всі мої дописи і дослідивши всі факти :0
Щодо рис напівказкової напвмістичної нечисті в образі характерника… ну так і є…
звісно тими знаннями і вміннями якими володіли характерники не володів ніхто.. а в наші дні про це можна лише мріяти. І відповідно скільки тисячоліть ми живем – принцип лишається один: все що ми не розумієм ми боїмося, ненавидим, зневажаєм, тощо. Часом поважаєм. Частіше якщо не бачим на власні очі не вірим.
Навіть в часи коли люди могли побачити живого характерника і його вміння – характерників вважали чаклунами, магами, нечистою силою. Їх не хотіли ховати священники, хоча на Січі священники завжди ховали козаків. Деколи їх ховали лицем донизу, щоб бува не встали після смерті. Або з кілком в серці.
Їх боялись за життя, і після смерті.
А от з кого казки писали – то вам вирішувати. Але якщо вас лякали в дитинстві бабайком – то ви навіть не знаєте що то таке за хрєнь!
А в давнину турки лякали дітей дечим іншим… і хто читав мій допис знає що то таке.
Кожен вирішує сам.
(А щодо перевертнів – то цілком не є міфічним брєдом. є певні факти… які можливо матимуть місце в подальших дописах.)
Урус шайтанами
. Це я так показую, що допис таки читала)
За відповідь дякую, з нетерпінням чекатиму продовження серії.
А от відділяти зерно від полови ( читай правду від вигадки) довірю автору, як “історику-початківцю і досліднику теми”, а я вже покладатимусь на його компетентну думку :wink:
Відповісти “Подорож в минуле: ІІІ. Характерники. Пам’ять народна.”