У відомій українській народній казці “Котигорошко” немає жодного натяку на сексуальні стосунки між персонажами. Єдине питання цього плану, що таки може виникнути у дитини: “Мамо, а звідки беруться діти?”. Не більш того. Адже казка подає наступну версію…

“Одного разу пішла жінка на річку прати, коли ж котиться горошинка по дорозі Жінка взяла горошинку та й ізїла. Згодом народився в неї син. Назвали його Котигорошком. Росте та й росте той син, як з води, – не багато літ, а вже великий виріс”.

Дослідники рослинної символіки виявили, що серед рослин із семантикою родючості, еротизму чи не головне місце посідають стручкові, а серед них – горох. У казках різних народів є відповідні сюжети про вагітність героїні від зїденої горошини.

“За царя Гороха”

Цю бобову культуру, як засвідчують археологічні дослідження, первісні люди вирощували ще за часів енеоліту (мідно-кам’яного віку). В стародавніх землеробських культурах горох вважався символом життєдайної сили, врожайності, плодовитості худоби й процвітання господи.

За українською народною версією, зрозумівши, що в поті чола свого доведеться добувати хліб, вигнанець з Раю Адам тяжко зажурився, а коли побачив, що навколо немає чогось готовенького, що його можна було покласти на зуб, – заплакав. Сльози ті, падаючи в ґрунт, перетворилися на гладенькі кульки, які одразу ж дали зелені росточки. Отже, хліб, яким підживилися найперші люди, був гороховий!

Ця прозаїчна рослина займає чимало місця в слов’янському фольклорі. Можна почути: “Сталося те за царя Гороха, коли людей було трохи”. Ну, а вираз “блазень гороховий”, “опудало горохове” – від того, що учасники культових ігрищ ходили від голови до пояса обмотаними гороховою соломою та викидали всілякі штучки, часом дуже дошкульні для тих, хто траплявся їм. Таким блазням за осінньої пори було дозволено все.

У західних словян, українців і білорусів горох був невід’ємною частиною Різдвяного столу і шлюбних церемоній, які повязувалися з народженням дітей. У поляків він був основною весільною стравою. Учасники весілля навіть виконували танець з мискою гороху в руках. Чехи обсипали їм наречену й по застряглим в сукні зернам ворожили про кількість майбутніх дітей. За традицією, на російському весіллі, коли пара заходила в дім після вінчання, молодих шмагали гороховими батогами.

“Котигорошко український Геракл?”

Посіяв я горошок на зеленій нивці,

Купив же я черевички своїй чорнобривці;

Ще й горошок не зійшов, тільки лободочки, –

Витоптала черевички, тільки зап’яточки.

В українському фольклорі Котигорошко – хлопчик надзвичайної сили, який народився з горошка – один з образів переможця над лихом, хворобою, негараздами. Відомий дослідник давньослов’янської історії академік Олександр Рибаков у праці “Язичництво давніх слов’ян”, наводячи паралелі античних міфологічних героїв та персонажів наших казок називає Котигорошка українським Гераклом. І той і той – найбільші силачі та народні герої, і той і той – син найвищого божества та символа чоловічої сили. Адже античний Геракл син Зевса, а наш слов’янський Горох виступає як одне з втілень Рода* – всеосяжного бога давніх слов’ян.

*У статті “Українська фалоепопея: Збручанський ідол” я вже розкривав фалічний культ цього божества. Та й про сексуальну пригоду Геракла на наших землях також вам відомо за дописом “Українська фалоепопея: Скіфський фалічний первінь”.

У образі хлопчика, що постав із горошинки, народом втілені не лише такі риси, як богатирська сила, стійкість у боротьбі проти ворогів, але й вірність, кмітливість. Недарма сучасні міфоаналітики інтерпретують горошину як космологічне та гносеологічне (себто пізнавальне) ядро. Може тому й ставили неслухняних дітей на горох “щоб розуму прибувало” – мабуть, корисним був такий природний масаж активних точок. Казковий сюжет про принцесу на горошині тлумачиться через ракурс пошуку ядра світобудови й істини за багатошаровою зовнішньою оболонкою.

“Горошкова магія”

Зелений горох рвати,

А горох має стручки,

Болять мамцю ручки!

Магія цієї рослини, кажуть, захована в такому інтимі, що про неї в пристойному товаристві й згадувати не можна. Впливає вона на те, що “нижче пояса” і, кажуть, стимулює пробудження плотської чуттєвості. Відомо, наприклад, що для збереження молодості і статевої потенції деякі знахарі рекомендували їсти горох у сирому вигляді, попередньо замочивши його на 2-3 години у медовій воді.

Сільські чаклуни знайшовши в полі стручок із дев’ятьма горошинами, таке щось над ним вичакловували Що саме? Від чого чи для чого? Е-е, то дозволено знати лише посвяченим Українські дітлахи, висвистуючи в горохові пищики, самі того не відали, що наворожували своїм батькам повні комори збіжжя.

У словаків господар кидав по ложці гороху в кожен кут і на стелю зі словами: Сто мір гороху, сто мір маку, сто мір пшениці і сто мір жита. Якщо до стіни прилипало багато горошин, це віщувало урожайний рік. Лужицькі серби за різдвяною вечерею залишали по ложці нерозвареного гороху в кутку і під столом, щоб весь рік у сімї водилися гроші.

Вважалося, що горох (його зерна, стручки і бадилля) сприяють врожаю в полі, плодючості худоби і загальному процвітанню в господарстві. Тому, наприкінці літа, коли горох дозрівав, в північноросійських селах влаштовували свята вшанування гороху – Горохів день. У цей день на полі рвали горох та із привітаннями пригощали один одного.

“Горохові оргії”

Покотився горошок по полю,

Оженився старий з молодою.

Пішов старий до поля орати,

А молода до корчми гуляти.

Етнографи в різніх горохових іграх, епітетах знаходять витоки давніх оргіястичних культів язичництва. Українська народна метафора скакати в горох й досі означає подружню зраду. Застарілі спогади про це видно в українських іграх про жертовного “звіра” (ящера), в яких з особливим смислом використовувався горох, котрий мав одночасно і героїчну і любовну семантику. Граючи, дівчата співали:

Сиди, сиди Ящере, горохвяний вінку!

Піймай собі жінку, як перепілку.

Як піймаєш, обдереш,

Собі кожух пошиєш!

На думку етнологів, тепер вже не зрозумілий вислів “горохвяний віночок” є давнім обрядовим образом, що відображає генетичний зв’язок гри з аграрними та еротичними культами.

Сліди еротизму зберегає добре відома магічно-вегетаційна веснянка-гаївка “Горошок”:

Вийся, горошку, в три стручки,

Дай же нам, Боже, чотири,

Щоб ся парубки женили,

Нас на весіля просили.

*   *   *

А кождому парубкові

Є гороху по стручкові,

Стефанові півстручище,

Бо нездатний парубище.

*   *   *

Прийшла весна з квітами,

Пішли в поле з плугами,

Та посіяли горошок.

Та рости, горошку, в три листи,

Та дай же, Боже, чотири,

Щоб ся парубки женили,

Щоб в осени дівок забрали,

Щоб старі баби гуляли.

Кождому парубкові гороху струночок,

Миколові стручисько,

Бо він старий парубчисько.

Як бачимо, – зазначав свого часу наш видатний історик Михайло Грушевський, – викликаючи сили росту рослини, щоб і ріс горошок, щоб і стручків було б досить, щоб і черви не точили, – додають, чаклують, щоб і парубки женились. Таким чином до вегетаційних веснянок-гаївок приточене також і парування. (Грушевський М. “Історія української літератури”).

Ну хто б подумав, що звичайнісінький горох та всі пов’язані з цією рослиною ритуали є відголоском закодованих прадавніх вірувань!