Подорож в минуле: ІІІ. Характерники. Память народна.

Більшість оповідей та легенд про характерників було записано в Україні лише в ХІХ ст., хоча саме явище древнє, а перші згадки про них зустрічаються ще в літописах що стосуються другої половини XVI сторіччя.
Не менше запам’ятались характерники й іншим народам, які зазіхали на наші землі. Турки до прикладу іменували їх «урус шайтан» (урус – руський, шайтан – чорт) і навіть лякали ними дітей.
Вірили, що характерника можна було вбити лише срібною кулею в серце – тому «урус шайтан» завжди першими йшли в бій, хоч на Січі їх був всього лиш один курінь.

Відомості про характерників падали в око і багатьом польським історикам, а вірування про них були настільки сильними, що навіть три століття потому ходили українськими землями і були записані багатьма істориками та дослідниками козацтва і козацької доби.

“Запорожці були лицарі і великі галдовники. Куля їх не брала, на Дніпрі, було, постелять повсть і ідуть. Катерина хотіла підвести їх під свою владу, а вони не захотіли. Щоб показати силу, кинули повсть на море, взяли землі в чоботи, горілки в пляшки і вирушили в Туреччину. Пливуть собі та й співають”.

”серед них завжди були так звані “характерники”, котрих ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі “характерники” могли відмикати замки без ключів, плавати човном по підлозі, як по морських хвилях, переправлятися через ріки на повстині чи рогожі, брати голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верстов навколо себе за допомогою особливих “верцадел”, жити на дні ріки, залазити й вилазити з міцно зав’язаних чи навіть зашитих мішків, “перекидатися” на котів, перетворювати людей на кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро й пливти в ньому під водою сотні і тисячі верстов”.

Відомі історичні факти, коли вороги виготовляли спеціальні кулі зі срібла, бо не могли звичайною кулею вбити характерника. “Історія Русів” містить розповідь про вбивство поляками наказного гетьмана Богдана Хмельницького – Івана Золотаренка, якого сучасники вважали характерником: “Наказний гетьман Золотаренко, повертаючись з військом за повелінням Царя всередину Білорусі і проходячи місто Старий Бихів, мушкетним пострілом, що його вчинив з одної дзвіниці католицький органіст Томаш із засідки, був забитий на смерть, а органіст признався добровільно, що підмовлений був на сей злочин католицькими ксьондзами, котрі дали йому кулю од мушкета із священної чаші, за його словами, освячену і скріплену особливими закляттями; а пообіцяно йому за те поряд з мучениками царство Небесне і виховання дітей в школах єзуїтських. І насправді, по огляді виявилася тая куля незвичайною: в ній нуртовина була срібною з латинськими літерами!”.

На війні козаки ворога не боялися, та й мали вони особливі секрети:
А як вийдуть на вiйну, то iх б`ють кулями, а вони собi й байдуже: пазухи порозставляють i збирають туди кулi. Та ну бий! кричить кошовий хлопцевi, а сам i без пiстоля i без рушницi стоiть. Пiдожди, батьку, наберу куль та тодi i пострiляю.

Як відомо характерники вміли напускати на ворогів «морок» або «оману». Про битву війська з турків з військом російським, на допомогу якому приходить запорізький характерник, читаємо:
Запорожець пiдняв руки i пiймав ядро. Ось бач, каже, який гостинець! Ну тепер, каже, глянь на острiв: шо там? Глянув царь, аж турок сам себе руба, сам на себе пiдняв руку i пiшов потоптом. Пiднялась велика курява, а потiм стихло. Дивись тепер каже запорожець. Глянув царь, аж нема нi одного живого турка, порубали самi себе

Могли запорожці оману напустити на ворогів у ближньому бою:
Там запорожцi бились з татарами Як iх сила, то вони покладуть усiх до одного, нi одного не випустять. А як несила, то вони зроблять або рiчку, або лiс, такий лiс, що його нi пройти, нi проiхати. Та тодi тi татарва, то що наткнуться, подивляться, а воно рiчка або лiс, та й назад. А пiсля як роздивляться, а воно того нема нiчого. Отакi були тi запорожцi.

Навіть відомий письменник і етнограф Пантелеймон Куліш увіковічнив такі спогади народні в романі «Чорна рада»:
Да й згадав, як у старого Хмельницького сидiв у глибцi такий, що ману напускав. Що ви, каже, що мене стережете? Як схочу, то лиха встережете мене! Ось зав`яжiть мене в мiшок. Зав`язали його да й притягли за трямки, аж вiн йде з-за дверей: А що, вражi дiти! Встерегли?

І про відомого козацького характерника Сірка багато спогадів:
Сiрко це кошовий такий. Вiн такий був, що дещо знав. Оце бувало вийде iз куреня та й гука на свого хлопця: Ану, хлопче, вiзьми пiстоль, стань там та стрiляй менi в руку! Той хлопець вiзьме пiстоль та тiльки бух! йому в руку. А вiн вiзьме в руку кулю, здаве ii та назад i кине. Вони, тi запорожцi, всi були знайовитi

Йому ж приписують здатність до оборотництва:
Тодi зiскочив з коня, дав його другому козаковi, а сам кувирдь та й зробився хортом i побiг до татар Як стали тi татари вiдпочивати, то той хорт поробив iм так, що вони всi поснули. Тодi вiн назад до козакiв та знову кувирдь i зробився чоловiком!

Хоча про подвиги і можливості Сірка можна сміливо писати окрему статтю