Подорож у минуле: І. Характерники. Спогад віків.

Сучасні історики, а зокрема історики 20 сторіччя, переконували нас, що козаки – всього лиш нащадки селян, які не витримали гніту поміщиків і покидали рідні землі, а після того оселились біля Дону, Волги, передгір’ях Кавказу, причорноморських степах та на дніпровській Хортиці. В цьому є, звичайно, якась частка правди, але дуже вкорочена, і вона не може пояснити багато цікавих речей. Це була лише часточка історії, яка розповідає нам про те, як поповнялись ряди тогочасних козаків, але ніяк не пояснює їх походження, передісторію та не розповідає про їх коріння.

Дуже багато цікавих фактів розкривається, якщо звернутись не до стандартних джерел радянської історіографії, а до давніших історичних згадок і праць. Взяти до уваги хоча б тритомник відомого російського історика й дослідника козацтва Євграфа Савельєва «Древняя история казачества», який дивом вцілів та був перевиданий в Ростові-на-Дону: більшовики вилучили та знищили весь тираж, крім одного примірника! І це не єдине джерело, де ми наштовхнемось на низку цікавих і маловідомих фактів.

Давні козаки мешкали попри гирла Дону, Кубані, Дніпра та Дністра ще у 12-му сторіччі до нашої ери, називалися Джанійцями та Черкасами і становили оригінальну слов’янську гілку, певний особливий етнос.

Джанійці ходили на 30 кораблях на допомогу легендарній Трої, яку взяли в облогу греки-ахейці.

Вони воювали у військах Олександра Македонського проти персів царя Дарія. Коли величезна перська армія йшла в наступ на македонські фланги, п’ятірки невідомих воїнів прорубували шлях крізь щільні колони персів, розвертали коней, прорубували шлях назад і безслідно зникали в степах. Досвідчені та розумні перські воєначальники впадали в розпач. Вони нічого не розуміли і не могли нічого вдіяти. Під час затишшя їм було не легше: характерники, що володіли різними гіпнотичними прийомами, проникали в їх табори і викрадали вартових або ж навіть воєначальників з їх шатрів і знову розчинялись у чистому полі.

Джанійці вміли маскуватись на вихідних позиціях ворожої кінноти таким чином, що коли перси шикувались в ряди для атаки, характерники вистрибували і в зігнутому стані пробігали попід животами коней зі своїми гострими шаблями, притиснувши їх тупим боком до спини. Позаду них на землю порубані падали цілі ескадрони. Тому Македонія перемагала у війнах не лише завдяки одному геніальному Олександру…

Під час нашестя Чингізхана на південну Русь два його провідних тумена (20 тисяч вояків) зустрілись у межиріччі Дону та Волги з невідомими воїнами, що йшли у бій оголені по пояс. Вони воювали вдома мечами, стоячи на конях, з легкістю ухилялись від ударів, стріл та навіть ловили їх біля своїх грудей і не боялись смерті. Від двох туменів живим не залишився ніхто.

Траплялось, що монголи раптово впадали в безумство і, наче зачаровані, починали битись один з одним. Декількох козаків монголам вдалося взяти живими і вони забрали їх зі собою на Схід. Руси-джанійці залишили по собі грамоти-дощечки із записами своїх знань, на базі яких обрані учні з числа місцевих створили свої бойові стилі, що базуються на використанні потоків внутрішньої енергії людини – Здрава, або ж, по-східному, Ци. Існує повір’я, що одного з учнів русів звали Бодхідхарма. Він був мандрівним індуським філософом, що прийшов до Китаю. Він відомий як засновник у-шу. Так були закладені основи кунгфу, звичайного та астрального карате, мистецтва невидимих воїнів і шпигунів ніндзюцу.

Щодо нинішнього донського козацтва, то воно сформувалось коли зі словяно-черкеською гілкою джанійців злились новгородці, що втікали з Новгорода Великого, одного з основних центрів ведичного спротиву владі Москви та панівній Церкві, де звірствував в той час Іван Грозний. Новгородці, що вели свій рід від аріїв Гіпербореї, також були великими знавцями духовних практик, а їх силові комплекси «Кулак Перуна», «Буза», «Скобар» не поступалися південним стилям джанійців. Спільні знання дали прекрасний результат: з поєднання досвіду, духовних і фізичних практик народилось величне мистецтво бою, виживанні і цілительства: Козацький Спас.

Козацьким Спасом чудово володіють козаки-характерники. Його основою були спеціальні заговори, молитви і таємне навчання. Символом був Віз (Велика ведмедиця), що зберігся на гербі та печатці запорізьких козаків. А головним було неприйняття ні жрецтва, ні священства, тобто посередників. Характерник спілкувався з вищими силами напряму, володіючи «ману» медитаціями. За допомогою духовних, медитаційних методик козаки могли досягати небачених результатів і отримувати надприродні властивості і сили. (про медитаційні практики характерників розповімо у наступних дописах на дану тематику).

Донині збереглись окремі релікти стародавніх бойових технологій, пов’язаних з використанням «другого зору», методи нанесення ударів «світінням» і використанням у бою астральних двійників. Оборотництво, що давало змогу перетворюватись у звірів та птахів, судячи зі всього, прийшло на південь разом із новгородцями – язичниками, що були посвячені в північні культи Ulfhednar (люди-вовки) та Berserkes (люди-медведі), більш відомі як берсеркери вікінгів, що мали кровний звязок з новгородцями. Відома вправа, що використовувалась посвяченими воїнами цих культів для демонстрації своїх властивостей. Оголений воїн сідав на сніг і відкривав у собі канал внутрішньої енергії Здрава (в скандинавській традиції – Прана). Його тіло настільки розігрівалось, що сніг танув навколо нього, а він не відчував холоду. В Тибеті досі практикується схожа вправа, коли монахи сушать на морозі мокрі простирадла, просто загорнувшись у них голими.

Посвячення в культ людей-звірів складалось із двох основних частин. Перша з них розвивала вміння вводити себе в стан бойового трансу, що дозволяв бачити дії противника в заповільненому режимі та легко ухилятись від ударів, стріл та мечів, а також відчувати напрям польоту «своєї» стріли чи кулі (в цей момент в характерника холоне потилиця). Оборотництво за своєю природою є двоїстим: в одних випадках дійсно може статись надзвичайно потужне спілкування з тотемом людини, його тваринним символом, в такому разі свідомість людини може переміститись в птаха чи звіра, підкоривши тварину своїй волі. Або ж бойовий маг навіював противникам, що вони бачать вовка чи ведмедя.

Кажуть, що не так уже й давно якісь японські дослідники запропонували характернику кілька мільйонів доларів, аби той позволив зазняти свої вміння на відеокамеру – та дарма… Стародавні таємниці не мають ціни…