На память товарищу сталину

Ввечері, коли на вулиці стемніє, я люблю прогулятися околицями рідного села. Інколи, коли я прогулююся і моя юна голова не забита різними буденними дрібницями, я багато розмірковую і в мене виникає дуже багато запитань: «Чому в парку стоїть пам’ятник Леніну – творцю тієї великої країни, яка позбавила до двох десятків народів історичного коріння? Чому вулиця носить назву Сталіна або Ворошилова, які були по суті терористами і знищили велику кількість люду?» і т. д. І найбільш головне питання: «Чому людям байдуже, що вони живуть в місті, на вулиці, ходять по проспектах і площах, що носять ім’я вбивць та людей, що були причетними до страшних злочинів, що коїлися на теренах СРСР?» Слід зауважити, що було вбито і репресовано ж не якихось примарних особистостей, а рідних – батьків, дідів, прадідів… Я вважаю, що це не нормально, коли люди увіковічнюють імена злочинців географічними назвами та іншими способами.
Чому все так у нашій країні? Чому люди ставляться до цього так байдуже? На мою думку, це перш за все через НЕОСВІЧЕНІСТЬ, через незнання історії власного народу.
Старше покоління, яке виросло і було виховане за ідеологією СРСР, просто не знає справжньої історії. Вони знають про Леніна, Сталіна… лише з позитивної сторони, яка була вигідна радянській системі; і ті одиниці, що серйозно розбираються в цих питаннях, вже не називають цих людей – «Великих Вождів» – героями й ідеалами суспільства.
Молодше ж покоління, що виховувалося після розпаду СРСР, було виховано і до речі виховується за історією України, де ідеалізуються лише протилежні комунізму та більшовизму сили. Але це ще півбіди, далі краще – молоде покоління через крах освітнього інституту (рівень знань, які дають навчальні заклади, після розпаду СРСР різко знизився) просто не освічене, через недосконалість освітньої системи! Це дуже просто довести: коли спитати у будь-якої дитини в школі, ну принаймні в більшості, що вони знають про Сталіна, Молотова, Леніна, Ворошилова, Дзержинського за часту почуєш у відповідь запитання: «А хто це?» Вони просто не знають хто ці люди, не говорячи про злочини, які вони вчинили.
Також у нашій країні є політична проблема, а звідси наслідки: люди не знають правди. Чи багато людей знає про опори, повстання, які були спрямовані проти радянської влади? Ні, старші не можуть знати, через те, що вивчали псевдо історію Великої країни, а молодші через брак інформації, яка дійшла й розповсюджується в наш час, бо це нікому не потрібно – з цим же не підеш на вибори, краще розповісти про якісь скандальні подробиці біографії свого опонента. Коли спитати про сили, які протистояли більшовикам та їх злочини, нічого крім розкручених ОУН-УПА та Голодомору 1932-33 рр. від широкого загалу не можливо почути. До речі ОУН-УПА, як сила опору, на раз-два спростовується тверезими фактами, про вбивства і різанини влаштовані цими народними месниками проти простого нічім не винного люду. І потім, добре розміркувавши, думаєш: «А може не було нічого поганого в комуністичній владі? Може тоді справді добре жилося, а навкруги літають нічим не підтверджені розмови якихось одиниць невдоволених? Так невдоволені завжди були – всім не вгодиш.» Ні люди, ні! Були народні повстання по селах, містах, окремих районах імперії більшовиків, просто цю правду нікому не вигідно розповідати, в рота вам її ніхто не поклаже і не розжує! До всьому треба дійти самому!
Багато хто прочитавши мої роздуми скаже – українофіл, але я не відкидаю історію України за часів СРСР, я просто хочу щоб її переглянули з моральної точки зору і вважаю, що міста, вулиці і т.д. повинні носити імена справжніх героїв, а не вбивць. Є такий приклад: у, багато ким з українців, зневаженій Російській імперії з нагоди 1000-ліття встановлювався монумент до якого вносилися всі великі правителі Росії і до нього НЕ ВВІЙШОВ Іван Грозний через скоєні ним злочини за часи його правління. А тепер вдумайтеся, Іван Грозний вчинив в сотні, та ні, в тисячі! разів менше злочинів ніж «великі вожді» і його ім’я через це не було увіковічнене, а імена «червоних» злочинців й досі, після падіння СРСР пройшло вже скільки років!, і досі майорять на карті України, міст, селищ, сіл… Назви повинні носити ім’я героїв, які могли б стати зразками для на слідування прийдешнім поколінням. Кого ми хочемо виростити бандитів чи достойних людей? Я, наприклад, хочу щоб в майбутньому мої діти хотіли бути схожими на Б.Хмельницького, П.Могилу, Г.Сковороду, Т.Шевченка… (українська земля подарувала нашому народові багато талановитих та геніальних людей), а не на Сталіна, Молотова чи їм подібним.