І в ніч весняно-романтичну, Коли бракує так твого тепла, Зігріє чай лиш руки й тіло… Залишиться замерзлою душа!   І в ніч весняно-прохолодну, Коли  нема твого тепла. Зігріють мрії й сподівання Залишиться  лиш неспокійною душа.   І в ніч весняну і прекрасну, Коли бракує так твого тепла, Зігріюсь руки твої і поцілунки І ось тоді розтану я. Душа.   [...]

О, мій Чорнобилю Мій біль, моя розрухо, Моя печале, боле, муко, Моя невтерта сльозо ти. Який твій біль Страшенний біль, Пережили ми всі відразу: Спустошення і смерть, образу, Ненависть менших поколінь. Таїш в собі ти: Пусті хати І почорнілії ліси. Аж страшно глянуть Вода отруєна тече! А люди, Боже, де ж ви люди?! Де ділися? [...]

Горел огонь в камине, И слёзы ллись рекой, Он больше не обнимет – Ведь он ушёл к другой. Горел огонь в камине, На небе угольки Сверкали, тучи плыли У ног моей тоски. И сердце розрывалось, И падала слеза На мокрую тетрадку, И свет всё бил в глаза. Хотелось мне забыться, Уйти в себя….и всё! Но [...]

Щезали дні. Мелькали рельси в далині. Ми не одні ми просто згублені у сні. Щезали дні. Уста мовчали. Ми просто згадували все і забували. Щезали дні. Ми запізнялися на потяг. Наздоганяли його на поворотах. Життя несло нас на чужі кордони, А ми раділи просто бути дома.

Весна ще не прокинулась. Похмура. І лиє, ніби стрілами, дощем, Пронизує землі нещасне тіло, Заводить хворим жалібним плачем. І зсередини знову злючі кішки Здеруть до крові ніжність і азарт. Вино якесь… пусте холодне ліжко… Зів’ялі квіти в закутках мансард… В ТВ макакам кидають банани. На вулиці руїни і війна. Комедія, що з елементом драми, Ніколи [...]

..припікає вже сонце крізь немите вікно підкип’ячує простір і рубінове повнення кружки, підкип’ячує кров і нехитрі думки (треба знову рядок брати в дужки).. ..і у платині дня ще не видно кінця, світло знову лягає спектром десь на папері.. паліндром навмання і в феєрію снів закриваю очей своїх двері.. ..ранком зламаним я повертаюсь в реаль, не [...]

Ти пустиш мою руку і закричиш «Чекай!». Я більше так не можу…я просто хочу в рай. Уже не буде світла нічного ліхтаря. Втечу від того літа, де світлая зоря Впивалася в волосся манким прозорим тлом, Де хороше жилося, хоча й були за склом.

Уже не  пишуться вірші, уже не думаються думи, І нові дні ще не прийшли… Й минулі ще не проминули.

Інколи я стаю обличчям на захід, А ти приходиш зі сходу. Навіщо лишнє казати, Навіщо лити нам воду?   Ще трошки, й зима закінчиться І ти дізнаєшся дещо… Прощай… я не хочу так жити… Минуле уже не вернеться.

Білою кавою з листками кофеїну Заповнений тунель думок твоїх І відчуття холодних крапель снігу Розлилося від голови до ніг. Зчаровуєш ти легкістю чуття І ароматом лагідного сонця. Твій дотик перейшов у сенс буття А текст очей наповнився безоднєй. Чому мій світ живе твоїм теплом? А ти своє тепло лиш в нім шукаєш? І серце, що [...]

А “ніжність” то від слова “ніж”? Напевно б не подумала ніколи Якби тепер із нею віч-на-віч Не познайомила мене підступна доля. А ніжність…вся вона така… як золото, як діамант блискуча, як пір’я лебедя вона легка. як мед, вона солодка і тягуча. Із зовні. А всередині пуста. І пустотою ріже як ножем. І ось поранена уже [...]