Українська онлайн спільнота | Архів

Увійти

Ви ще не тут? Так ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ!

Хочете зробити це?

Авторський доробок: Михайло Трайста

Між коханням і смертю (р.3)

Між коханням і смертю (р.3)

«А ЛЮДИ, ЩО СКАЖУТ ЛЮДИ?..»   «Ех, ви, суми, чому ви родились на світ божий, як родяться діти?..»                                                        (Іван КОВАЧ)               Лежав горілиць, мертвотно-блідий і німий, зі стуленими вустами, лежав і тремтів, мов лист кленовий на вітрі. В її ліжку лежав, відкинувши ліву ногу, «Так само як і» – прогнала думку, «Бо, навіщо [...]

Між коханням і смертю (р. 2)

Між коханням і смертю (р. 2)

І ПОКОТИЛАСЬ ЛУНА ДЗВОНУ «В хаті повно людей, А ще дзвін, Тужний дзвін В почорнілім селі»                                         Михайло МИХАЙЛЮК   Страшним-престрашним невидимим птахом покотилася понад Верхнянкою луна дзвону, розпростерла свої крила, зависла в повітрі лихою, несподіваною вісткою про смерть,  застрягала в кожну душу, ревіла в кожному серці, ворушила, стогнала, вила-тужила –  Три стихи – чоловікові дзвонить! [...]

Між коханням і смертю (роман – р.1)

Між коханням і смертю (роман – р.1)

РЕВІЛА-ВИЛА СПЛЮНДРОВАНА ДУША   «Приходили зрідка листи, Та ще рідше Вертались солдати.» Михайло МИХАЙЛЮК   Осиротілою вовчицею ревіла-вила сплюндроана душа Андрія. Лютою завірюхою по-хижому стогнала, вогняною стихією палала, горіла, пекла гадиною сичала, чорним круком крякала А гнів?.. Бушуючими хвилями до горла, все вище і вище, пінився, піднімався, обвивав, наче поволока, і тиснув до крові, до [...]

Маленький господар

Маленький господар

Того ранку маленький Микола аж підстрибував з радощів. Мати з батьком пішли до Сигота, а він сам собі господар. Ви, може, думаєте, що то просте діло залишитися самим вдома господарювати? І не говоріть! То ж велика відповідальність бути господарем всього, відповідати за все і за всіх, що мукають, гавкають, кричать, квичать, кодкодачуть, скачуть, бекають та [...]

Іванкова колекція

Іванкова колекція

Пригода, про яку хочу вам розказати,  трапилась давно, ще коли діти не мали стільки книжок  як сьогодні, навіть паперу знаходилося дуже  рідко, а котрі ходили до школи, писали на дерев’яних табличках крейдою. В ті часи дітям навіть не вистачало часу  гратися, бо їхні батьки завжди знаходили для них якусь роботу. Вільний час для них був [...]

Топірець

Топірець

Того ранку Юрко був найщасливішим хлопцем зі всього світу. Його серденько весело калатало в маленьких переповнених щастямгрудях. Того ранку навіть річка не шуміла як іншим разом, а весело, щасливо. Молоде весняне листячко берізок веселенько тріпотіло, нібито розмовляло з вітром-пустуном. Юрко ступав гордо з піднятою голівкою, наче справжній ватажок.  Поруч нього молоденьке телятко, надіючись на ласку [...]

Сонька гармонька

Сонька – гармонька

Соня вийшла з хати, перейшла подвір’я і присіла на стару дубову лавку, що стояла під старим крислатим каштаном. Зануривши голівоньку в долоні, гірко заридала. Слова її вітчима ще болісно звучали у вухах: «Ану марш надвір! Ти сліпа? Не бачиш, що в нас гості?..» Від слів вітчима її маленьке серденько затрепетало і забилося, наче крихітна пташка, [...]

Ненависть до ближнього (9)

Ненависть до ближнього (9)

* * * Станеску і Лупу сиділи за столом вдома у Клонца і чекали повернення Маґаса з хлопцями. Ще по дорозі додому вони наполягали, щоб заїхати до жандармського посту і повідомити про зникнення Максима Сурдука. Врешті Клонц погодився. Жандарми уважно вислухали їх, сіли на коней і помчали в Горшлог. Невдовзі до Клонца прибули й музиканти [...]

Ненависть до ближнього (8)

Ненависть до ближнього (8)

* * * Маґас та Полянчук важко погодились іти на полювання з Клонцом. – Того песиголовця я б ніколи не послухав, побий його грім Божий, та жаль мені Максима Сурдукового, я добре розумівся з його батьком, царство йому небесне. Та й оце панство приїхало до нього аж з Клужу, тож не осоромимо хлопця, – сердито [...]

Ненависть до ближнього (7)

Ненависть до ближнього (7)

* * * Після того, як Дмитро Юфурко повіз професора Станеску до Сурдуків, а професор Лупу, студенти і всі хатні полягали спати, Клонц вийшов на подвір’я і сів на корито біля криниці, очікуючи повернення свого наймита. – А Бог би тебе побив! – голосно закляв він, навіть сам не знаючи, кого проклинає, професора Станеску чи [...]

Ненависть до ближнього (6)

Ненависть до ближнього (6)

* * * Зовсім інша атмосфера панувала в хаті Сурдуків. Анна Сурдучка, як і Клонц, не зна-ходи-ла собі місця, але з радості. Спо-чатку вона страшно хвилювалася, як воно буде, якщо ті Максимові пани приїдуть до них, а не до Клонца, бо Максим казав, що й таке може бути, що професор Станеску з дочкою но-чуватимуть в [...]

Ненависть до ближнього (5)

Ненависть до ближнього (5)

* * * В ту суботу, коли мали приїхати гості з Клужу, поїзд до Коштіля не ходив, бо лагодили залізницю, тому Максим з Андрієм вирушили возом ще на зорі. Не доїжджаючи до Сігета, їх обігнав Клонц двома візками, одним поганяв сам, а другим, позиченим від нотаріуса, поганяв Дмитро Юфурко, який служив у Клонца. Поруч старого [...]

Ненависть до ближнього (4)

Ненависть до ближнього (4)

* * * Андрій служив у Лейби, аж поки його не взяли до війська. Після присяги Андрія направили до столярської май-стерні, де за неповних два роки він вивчив столярство. Коли повернувся з війська, був майстром на всі руки і почав столярити. Спочатку, правда, він майстрував лише домовини за півціни, яку брав сільський столяр Василь Сий-ний. [...]

Ненависть до ближнього (3)

Ненависть до ближнього (3)

Максим уже з першого навчального року доказав, що має голову для науки. Це тішило матір і братів, які робили все, що могли, аби допомогти братові вийти в люди, стати «паном», або вчителем. – Хоч би й на залізниці працював, аби маневрував шлахбаум, все одно не буде каланником*, – раділа Анна. – Та що ви! – [...]

Ненависть до Ближнього (2)

Ненависть до Ближнього (2)

Другого дня Андрій збирався йти до міста, тому встав раненько нагодувати кобилу. – Максиму теж треба до Сигота, – сказала сестра Андрію. – А я знаю, чи пан лікар поїдуть зі мною возом до Сиготу, – іронічно відпо-вів Андрій. – Так, Андрію, поїду, – відповів Максим, який появився у дверях, простяга-ючи руки вгору, наче для [...]