Авторський доробок: Михайло Трайста

Гаснуть зорі юних років… графіка М.Г. Трайсти Гаснуть зорі юних років… Настав час дивитися з іншого кута зору на життя лайдаче. Ніяк не можу зрозуміти, коли я встиг налити в криницю життя стільки каламутної водиці…

графіка М.Г. ТРАЙСТИ Чорний сторж віку Позволю березі дихати моїми грудьми. Як темно тепер на другій половині світу! І все, що має свою тінь удень, ніччю стає німим богом. Позвлю березі кохати моїм серцем, – це заспокоїть мене! – коли дзвін старої церкви кличе вік моїм іменем.

Аве Марія! графіка: М.Г.Трайста Ти стоїш на скелі часу… Тож бережись! Так можна поплутати все… Найкраще одягни сорочку І пройди крізь мої сни. Коли вечір падатиме, мов лінивий бог, Ми замовимо для себе водоспад, – Я під ним вип’ю в твою честь Бокал вина. Аве Марія! Потім, мов вигнаний з раю, Як побита собака, я, [...]

Росяна квітка чекає на тебе під веселим світлом, між веселими стінами, душі моєї. Мені не почути думок, ні сміху твого не почути, ані симфонії твого серця. А надворі сумно, а надворі темно, темно і сумно… І поламані надії стукають у вікна душі, і щастя тече в минуле. Я чекаю… і росяна квітка чекає тебе.

Симфонія смерті Упала береза. Камінь заплакав. Загинув десь в горах останній вівчар. Голос трембіти світ перелякав… Ой, що це за диво?! Ой, що це за чар?! Холодно стало відразу на світі, Сум пустує по голих верхах. Симфонію смерті грають трембіти, Вечір приносить з собою лиш страх. По темних дібровах вітер кочує І голос Марічки, що [...]

Симфонія шовкових трав Весело гасне ніч в березах І тане в небі зір заграв, Світанок родиться в вертепах Й симфонії шовкових трав. І мої дні – пісок клепсидри, – Із неба спогадів падуть, Коли доля теше жарти, Що калачі у плотах ростуть. Чекаю я кохання й смерті, Мій сум украли явори, Я все чекаю в [...]

Бавовняна сорочка Світлій пам’яті моєї матері Гафії Трайсти (Ретішки)  Бавовняну сорочку мати вишивала Кольорами щастя мені, синові своєму. Цілі ночі з голкою в руках не спала Щоб вдягнув я сорочку в Неділю Святу. Я вдягнув сорочку, як весну, зацвілу, Мати посміхнулась радісно мені… Я пішов до церкви на Святу Неділю, Як весело і гарно було [...]

Під смерековим лісом стоїть стара хатина. На призьбі мати кужіль свій пряде Та з невідомих їй країв вона чекає сина, Він обіцяв, що прийде, але не видно ще ніде… Мати знов навиває кужіль і молиться за сина… Писав в листі, що прийде на Різдво. Тяжкою здається нічка, а ще довшою днина… Минув уже Великдень, а [...]

Плач Катерини Десь там, у синьому тумані Ще ненароджених віків, Плаче Катерина, плаче На раменах козаків. Той плач чує лиш калина В червоно-дикому плащі. Плаче, плаче Катерина І березнем пахнуть дощі.

Українцям-добровольцям з Мараморощини В гардеробі століть Закривавлена шинель лежить, а матері клянуться (Серця їхні від болю рвуться), Що не будуть Дітей більше родити, Бо не можуть воєн заборонити. Поміж стукотом копит, Поміж пострілами рушниць Чути стогін матерів, Чути плач удовиць. Поміж гуркотом танків І літаків Чути плач сиротинців і прокляття батьків. О, Боже, послухай плач [...]

Я вірю сонцю, Що сходить щоранку. Я вірю зірницям, Які купаються в росі світанку. І весні вірю щороку, Як у Бога вірю… Без Нього – ні кроку! Я вірю в роси, у трави, у квіти, У громи і грозу, у видноколи. Я вірю в те, що кажуть старі і діти, Але жінкам не вірю ніколи.

Коли кришталеві зорі Розпорошують мій сум, То таємними стнжками Повертаюсь у світ спогадів. Тоді, аж тоді, я здогадуюся, Звідки знаю тебе, ЖІНКО! Ти ще в Божественному саду Казала мені: «Тільки мене кохай!». З того дня нічого про тебе не знаю, Хоч я закоханий в тебе до нестями. Той, хто кохає, почувається зевсом, А зевсів ніколи [...]

На цій сторінці народився я Вінком молодої весни. Написані на ній: доля моя, Надії, чекання і сни.   На цій сторінці хочу знайти Стежину мого життя І залишитись там назавжди, Чекаючи час каяття.  

Мені порадили: «Помри на ногах!..» Я уперше свій меч нагострив. Та справа в моїх ворогах, А не в тім, що на колінах жив.   Я жити турботно забаг… То ж хай на колінах живу. Бо справа в моїх ворогах, А не в тім, що на ногах помру.

Я – птах, що лине крізь нічию пору до своїх предків: долі й часу. Я хочу знати точку зору Поетів – зевсів Парнасу. Я – день, в який родились долі моїх батьків:журби і суму. Вони змотали дні свої поволі В клубки життя і глуму. Я – лист,написаний рукою Вічності на папері сміху Радістю і журбою [...]