Авторський доробок: Орися Леглич

Щезали дні. Мелькали рельси в далині. Ми не одні ми просто згублені у сні. Щезали дні. Уста мовчали. Ми просто згадували все і забували. Щезали дні. Ми запізнялися на потяг. Наздоганяли його на поворотах. Життя несло нас на чужі кордони, А ми раділи просто бути дома.

Ти пустиш мою руку і закричиш «Чекай!». Я більше так не можу…я просто хочу в рай. Уже не буде світла нічного ліхтаря. Втечу від того літа, де світлая зоря Впивалася в волосся манким прозорим тлом, Де хороше жилося, хоча й були за склом.

Уже не  пишуться вірші, уже не думаються думи, І нові дні ще не прийшли… Й минулі ще не проминули.

Інколи я стаю обличчям на захід, А ти приходиш зі сходу. Навіщо лишнє казати, Навіщо лити нам воду?   Ще трошки, й зима закінчиться І ти дізнаєшся дещо… Прощай… я не хочу так жити… Минуле уже не вернеться.

Раз, два, три Я вмираю, чекай. Мчу згори Може в пекло Чи в рай.   Дві чи три Кулі ранить наскрізь Без вагань Без жалю І без сліз.   Не одна Ще у тебе весна. Там де я Там не буде тепла.   П’ять очей: Наші й місяця зір Заберуть нас до себе, Повір.

Тримай дистанцію на  подих. Забудь про себе: хто ти, що ти. Забудь про всіх і  не про мене. Забудь життя своє буденне.   Люби так ніжно, до нестями. Чаруй не словом, а устами. Тримай дистанцію на подих. І пам’ятай про ніжний дотик.

Залишилось просто чекати. На кого і скільки- не знаю. Сидіти, дивитись на ґрати, Що серце, як може ламає.   Залишилось тільки хотіти, Руками торкаючись рук. І музику тіла творити, Той ритм підбирати на слух.   Залишилось силою слова Вбивати нездійснені  мрії І стрічку життя кольорову Змінити на чорну… Й покласти на вії…

Легеньким дотиком руки торкнешся сивини, Без тебе я вже не засну, ти дарувала сни. Хоч зараз я вже не мала, вже не дитина я, Прошу, співай мені іще ту пісню солов’я.   В дитинство поверни мене, де запах молока, Де від біди убереже твоя ніжна рука. Хочу туди хоча б на мить: там справжня я [...]

Скидаєш ордени, лягаєш спати. Такий звичайний і простий… Солдате! Воїне-солдате! Наше життя – твій чесний бій!   Окопами ішов ти нам по волю. Тримав рушницю в битві за дітей. Пролив  не мало, ой не мало крові За сльози щастя на очах людей.   Тобі вклоняємося ми тепер доземно! Прийми із наших уст теплі слова. Спасибі [...]

Знайшла я старий  вірш, написаний давно. У ньому ще немає того болю, Який бо пережить мені дано. У ньому я ще вільна, знаю волю.   У ньому я співала ще пісень Про батька, неньку і щасливу долю. У ньому я купалась під дощем Й ходила зовсім босою по полю.   У ньому юна я плела [...]

Розгнівані на вітер ми неслись В далеке майбуття, простори білосніжні. Зима ще не прийшла, але вона Прислала вже карету до осені підніжжя.   Ми не замінимо теплом вже холод. І не запахне більше манкий солод Троянди, що стояла гордо серед злота Аж до самої осені  погорда.   Ми ще не в змозі зрозуміти, Чому ці [...]

Шматок повітря десь застряг у грудях. Він рве з середини всю мою плоть. Колись, як вірила ще людям, Могла цей біль  перебороть.   Тепер назавжди він вселився в моє тіло, Не покидає мене навіть в сні. І, може б і не так воно боліло, Якби не лізли в рану люди всі…

Чому не все, що роблять твої руки, Цінують люди, діти, внуки? Вони мовчать, вони всі злюки. А твої руки… а твої руки Ідуть тоді до них в обійми, Бо їх ніхто вже не замінить.   І навіть зраду чи брехню Вони пробачать.   А може, я вже просто сплю Й у сні мені далеко десь [...]