Авторський доробок: Богдан Ступак

Ми йдемо собі вдвох. Самі протилежності. Він високий, я низький. Я мовчу і слухаю, він балакає і навряд чи слухатиме в разі, якщо мені закортить щось розказати. Він обурений, я щасливий. У мене є Сартр! Я вже почав його читати на економіці. Прийду додому і продовжу. Мене переповнює радість, світить сонце, подуває приємний вітерець, моїй [...]

Нині стало не модним писати про природу. Хтозна чому. Якось навіть незручно за себе: я неактуальний. Хоча… Нині бути немодним також модно. Це називається андерграундом і протиставляється мейнстрімові. Отже, зараз, коли я немейнстрімовий і тримаю руку на пульсі, можу почуватися спокійно. Тепер, коли все окей я йду посеред чиїхось соковито зелених дачних ділянок. Життєрадісні кольори [...]

Тобі, напевне, цікаво, чому я погоджуюсь з твоїм черговим статусом вканаткті про самотність та нерозділене кохання. Я, котрий ржав і давився поп-корном на наступний день після того, як розстався з коханою. У котрого незабаром з’явилася ще одна й завзято малює мені всілякі сердечки на стінці в тому ж контакті. А ти знаєш, в чому секрет [...]

Боже мій. Оце дивлюся на все, що написав. Яка дурня. Все здається таким убогим іноді… з висоти прожитих років. Звісно, сам собі найкращий критик – це добра риса. Ні, буду відвертим… хоча б раз… хоча б сам із собою… Я завжди думав, що скажуть мої нечисленні читачі. Нас всіх хтось судить… завжди. І викладаючи кожне [...]

Ну й погодка… Аж хочеться в школі лишитися… Жартую… В школі ніколи не хочеться лишатися. – Зараз тільки Машу підіждемо й підемо. – Добре підіждемо, – я настільки задоволений нашим з Нею перебуванням тут, що й не думаю – якось це не входить до моїх планів. Я взагалі щасливий, збуджений і мало думаю… Зливою періщить [...]

Спочатку був шок. Потім заздрість самураям… Для них самогубство після страшної ганьби це обов’язок. А для мене це не вихід. Чому? Лише тому що хтось колись казав, що це для слабких духом. Хтось колись. І я йому ще вірив…. Лишається провалитися крізь землю – наскільки це можливо. Наступна думка прокинулася в голові : завалитися спати. [...]

Завжди ненавидів людей, котрі пишуть на стінах… А оце щось сталося зі мною і не знаю що. Давно вже так якась сила невидиме змінює мене проти моєї волі. Можливо, саме ця сила закарбувала в моїй пам’яті той дворик. Зелені двері підсобного приміщення і сотні написів на них. І лише той вірш згадується мені. Пригадую, як [...]

Я бігаю по квартирі, збираючись на вулицю. Гадаю, багатьом, якщо не всім, властиво метушитися, коли вони збираються. Додаткову атмосферу хаосу в помешканні створює телевізор. Він як раз розказує мені, про те, що я маю пити «Чернігівське» аби підтримати національну збірну з футболу. «Цікаво, який профіт збірній від того, що я питиму пиво? Чи не краще [...]