Навиворіт

ми цілу вічність не поруч
і ніби міцно тримаємось за поручні
щоб не упасти долілиць у прірву
нерозгаданих і трохи хворобливих снів

нещодавно у тебе появились відкриті рани на вилицях
які не хочуть при жодних обставинах гоїтись
навіть якщо прикладати товсті клапті подорожнику
навіть якщо купатись у прозорих гірських річках
навіть якщо цілувати довго і пристрасно

але ти все одно продовжуєш вивертати своє тіло
навиворіт шукаючи там затонулі кораблі і потяги
що вічно запізнюються
у кожному із нас хтось загинув
хтось пропав безвісти

ти стоїш із самотністю біля вікна
і незграбно заломлюєш пальцями срібний промінь місяця
що лоскоче тобі лице так ніби небо порвалося і
повільно витікає крізь розбухлі зіниці
і враз ти різко провалюєшся у ту бездонну пустку
і не можеш ніяк намацати твердого дна

ну що ж продовжуй збирати у жменю каштани у парках
запам’ятовувати камінці на довжелезних берегах
а потім згадувати і перелічувати їх у пам’яті
ось так творяться просторові ландшафти і цілі сюжети

ненароком заплітається пожовкле і щойно опале листя
у твоє волосся мов якір що заповзає у густі морські водорості
які живуть на долонях моїх
але ти вправно струшуєш їх ніби й нічого не було
а потім воно собі перегниє
і прийде нова весна у наші легені
приходь і ти
тільки не запізнюйся