Зцілення

Чи задумувались ви коли не будь на цінністю сліз? Здається, вони несуть лише біль та асоціюються з чимось неприємним та сумним. Але давайте на хвилинку уявимо, що наші сльози ладні потрапити в самий центр пекла, обпікаючи руки демонам. Багато людей бояться сліз. Ховають їх під маскою «в мене все добре». Та тримати в собі їх не так вже і легко, тому ми знаходимо самий простий вихід з депресії – суїцид. Скільки ви про нього чули, а ще частіше уявляли, яку біль принесете людям, показавши, що в вашій смерті винні лише вони. Бачите свій похорон, себе в домовині. Можливо, ви не хотіли віддаватися в руки смерті. Бажали лише уваги через нерозділене кохання, непорозуміння з оточуючими. Але так якось сталось, що ти не розрахував з часом, тебе не знайшли, вчасно не врятували. І куди потрапляєш після смерті? Хтось вважатиме, що душа впала в пекло, атеїсти думатимуть, що тебе просто не стало, як тріснувшої мильної бульбашки. Особисто я не можу зрозуміти їх погляди, адже і зараз відчуваю пильне око вищої, ідеальної сили, що кожен мій крок спостерігає через мікроскоп.

Він був саме з тих атеїстів, які не вірили в ніщо, і не для того, щоб виділитись з натовпу, а через те, що таким був з народження. Релігійні свята ніколи не відзначав, жив у своїй самотній однокімнатній квартирі. Кожен день починався однаково.  Прокинутись, ввімкнути музику, заварити чай, викурити 3 цигарки і йти на роботу, яка не приносила жодного задоволення. На вигляд був до 30 років. Симпатичний, дещо строгий з вигляду. Полюбляв самотність і за останні 9 років не бував у гучних, веселих компаніях. Життя своє вважав простою тратою часу, яке нікого не цікавить, навіть його самого.

Сьогоднішній день такий  же як  інші, але вечір очікувався бути особливим. Місяць був повним, тому хлопець хотів його навідати. Саме з ним вів довгі розмови до ранку. Іноді навіть засинав під місячним небом десь на даху. Розповідав цьому велетню деякі історії з свого дитинства, але про юнацькі роки завжди мовчав. Зараз він піде на кладовище. Купить бутилку пива і поговорить з своїм другом спостерігаючи за білим світлом. Вже потемніло і зірки миготіли навколо місяця, наче батька. Йшов повільною ходою, в вухах наушники, як завжди блек метал. Ця музика була для нього наче анестезією від болючої операції, яка рано чи пізно приведе до смерті – це життя.

Прийшовши в глухий кут цвинтаря на стару, закинуту  могилу він присів, відкрив пиво і почав вдумливо вдивлятись в місяць. Кажуть, сьогодні він найближче до землі за останні 20 років. Це досить помітно, адже його опуклість зараз завбільшки з 5 копійкову монету. Сніг вже розтопився, але холодом дув вітер, через що зябкість з землі переходила на його тіло. Від цієї прохолоди механічно зняв навушники і почав слухати тишу.

«Добре, що я тут з вами, і місяць зі мною. Лежите тут під землею, ніщо вас не обходить. Так само як і мене, тільки нас відрізняє одна деталь, я все ще існую, а ви ні. Заздрю вам безсилі тіла. Тут під землею лежать раніше втрачені особистості. Ви всі так рвались до життя. Кожен мав якусь мету, думав, що жити буде вічно. Та ось всі як один поїдаєтесь черв’яками. А мене поїдають люди. Їх подихи, погляди, дії. Я не розумію свого існування. Мене вважають відлюдником, не таким як всі інші. Вам трупам не зрозуміти чому я не вписуюсь у цей світ, тай пояснювати нічого не буду. Я просто став похожим на тінь.»

Ці роздуми тривали до двох годин. Крок за кроком, думка за думкою і він раптово затих. Очі блиснули ідеєю божевільного, якою так зацікавилось все його тіло.

«А для чого мені життя, якщо я його не бачу в ньому сенсу? Після смерті мене просто не стане, оплакувати мене не будуть. А тіло моє буде легке і стане єдиним цілим з планетою. Шкода тільки, що тебе друже-білолиций я більше не побачу. Хоча так хочеться полетіти кудись з тобою далеко, геть з цієї проклятої планети.»

З цими думками допив пиво та розбив об великий камінь поблизу гробниці бутилку. Шматки скла розлетілись недалеко від його ніг. Вибрав самий більший та гострий уламок і спостерігав як красиво виблискував на місяці. По вертикалі коло вени на руці з натиском провів шкельцем. Кров почала свій танець капаючи на землю. Покотилась сльоза з очей і майже з криком почав проклинати ту, яка його життя привела в глухий кут, вкравши душу і сховала її біля свого серці.

«Вперше за 9 років я плачу. А хіба сам хотів так жити? Ти подарувала мені найсолодші, найпрекрасніші хвилини мого існування. Почуття світла та спокою наповнювали мене , коли ти була поруч.   А потім взяла та втекла,наче злодійка,яка вкрала моє серце. Я розумів, що це мало рано чи пізно статись, але готовим до цього не був. І саме зараз, дивлячись на місяць я бачу в ньому тебе. Твій погляд, таку дитячу, милу усмішку, трішки засмаглу шкіру. О, як ти була прекрасна в його сяйві. Особливо любив, коли твої очі поїдали його наче воду. Ти була, як зомбі, навіть під ноги не дивилась, через що спотикалась об маленькі камені. А я тебе тримав, не давав впасти. Відчував серцем твої думки, іноді міг передбачити дії. А як ти кумедно ревнувала. М’язи твого обличчя напружувались, ставали серйозними і настороженими, як пантера, що ось-ось зробить прижок. Та знаєш, що я зараз відчуваю до тебе? Ненависть! Таку люту і несамовиту! Я не виню тебе в своїй смерті, я звинувачую тебе в своєму житті!»

Його кров залила мокру землю. Він почав німіти, холонути. В голові туман, а в очах дим…

Раптом появилась тінь тієї самої, чиє серце відчувало його біль. Хотіла лише навідати знайоме та спокійне місце на якому так любили проводити цілі години в поглядах та поцілунках.  Тихі, теплі ночі під мерехтіння зірок. Його тепло гріло тіло і тільки тоді почувалась в безпеці. Як давно це було. Ніколи більше дівчина не відчувала душевного трепоту, та щастя від якого хотілось примружуватись. Таку насолоду вона отримувала лише біля нього. Але повинна була їхати. Вважала, що він забуде її швидко, найде когось кращого за неї, але так не сталось.  Не цікавилась, як в нього справи, але серцем відчувала тугу.  Зараз вона бачить його в крові, але ще живого. Не можливо описати жахіття, що тоді її оповили. Припала до нього не почала цілувати, а взялась боротись за його життя. Відірвала шматок тканини з одягу, але вени були порізані так, що зупинити потік крові було майже не можливо. А він дивився на неї, немов на примару. Досі плакав, не розумів, що відбувається. Дівчина викликала швидку, але вчасно прибути вона може лише на похорон пацієнта. Золоті секунди стікали зі швидкістю вітру. Пригортала його холодне тіло до себе. Обтерла сльози з коханих очей і голосно на весь цвинтар закричала. Не бачила нічого навколо себе, бо сльози з її очей утворили два озерця, що стікали струмками по щоках. Цілувала закриті повіки, пестила волосся, здавалось, ось-ось зійде з розуму. Розглядала молоде, мертве тіло, шукаючи на ньому хоть якісь ознаки життя. Але даремно…

Де ж в цю хвилину знаходився парубок, чи краще сказати, його душа? Попри всі бажання дух його не розчинився в повітрі. Останнє, що він бачив, це наляканий образ дівчини, на яку стільки років чекав. Але миттєво це образ перервався. Він побачив темінь і відчув сильну тягу своєї душі вниз. З брязкотом хлюпнувся в гниле болото, і чиїсь руки різким ривком підняли його на ноги. В тому місці, куди він потрапив було багато людей. Усі налякані та дезорієнтовані. Це душі померлих, таких самих як і наш герой. До кожної душі був прикріплений особистий демон, на тілі якого, відображалися гріхи їхнього життя. Його ж тварюка не мала обличчя, – це невірство в будь що, в будь кого. Ліва рука мала глибокі порізи від скла. З ран сочилась червона кров з шматками м’яса. По всьому тілу були помітні невеликі ранки, наче опіки від цигарок. А запах, був настільки нестерпний, наче перегар усіх людей втілився в нього. Коли демон обернувся до хлопця, він помітив, що грудину розірвано, а на серці кровоточив величезний рубець.

Всіх цих людей вели у велику диру, з якої йшов нестерпний сморід, та чулись крики мучеників. Це було пекло. Над головою височіло червоне, наче кров небо, під хмарами якого літали обертні з головами різних таврюк. При вході в цю яму стояв велетень, який всім на чолі ставив клеймо, що робило тебе постійним жителем цього нічного клубу. Черга, що складалася з людських душ, та демонів, що їх вели була майже нескінченною, але швидко зменшувалась. Хлопцеві стало страшно, адже наближався до виходу, де чорт ставив мітку на чоло грішникам.

Сльози дівчини все ще лились безупинно. Потрапивши на порізану руку омивали кров. Її стогін йшов з самого серця, який почули навіть ангели, що спостерігали за картиною з місяця. Вкажи, що зустріч закоханих відбудеться по іншому, але демони переграли партію на свою користь. Нашепотіли бідолашному смерть.  Не хотіли янголи втручатися,та уважно вислухавши молитву дівчини, полетіли в Рай шукаючи допомоги в Всевишнього. Молитву було почуто. Струхнувши з каплі сліз з крил на землю, вони потрапили в самий центр пекла, де якраз наступила черга хлопця отримати перепустку. Цей дощ гірких сліз обпікав всіх демонів, а потрапивши на того духа, якого доручили парубку, каплі почали загоювати рубець на серці і зціляти порізані вени на руках. Він не розумів, що відбувається, але відчув тягу своєї душі вгору. Незнана досі сила потягнула його вище крил демонів і повернула душу в мертве тіло.

В дівчини не залишилось більше сліз. Вона просто кричала. Ясність розуму прийшла до неї лише тоді, коли місяць, як їй здалося, почав світити ясніше. Почула незрозумілий шепіт навколо себе,наче душі померлих щось бубоніли. Поглянула на його руку, здригнулась від жаху та несподіванки. Рани почали загоюватись прямо на очах. Гул навколо неї посилювався, ставав піснею, кликав розум кудись далеко і вона знепритомніла.

Світанок. Розбудив її холод, що покрив все тіло. Шум голосів стих, очі вже можуть бачити, але їм вона не вірить. Над її тілом сидить той, чиє мертве тіло пригортала до себе кілька годин тому. Очі пестили її обличчя, і наче в марені вона мовила : «Я більше тебе ніколи не покину»

«А я більше тебе просто не відпущу».