Якби не ти…

Якби не ти…
Тієї ночі я не могла заснути. Все згадувала знайомих, яких давно немає в моєму житті, роздумувала над помилками, які робила. Одним словом, намагалась загрузити свою голову всім чим можна було. Через вікно пробивалось місячне сяйво, яке наче тихенько стукало, та просило, щоб я відчинила йому. Та я й не проти. Піднялась з ліжка, відкрила навстіж вікно і милувалась місячною сонатою на небі. Дивилась на нього, ніби бачу вперше. З кожною секундою місяць ставав більшим, більшим. Потім різко зменшився. В голові запаморочилось і я вирішила вийти на вулицю, подихати літньою прохолодою. Ясність розуму повернулась, вже думала йти в кімнату, як раптово знову поглянула на місяць. Очей від нього відвести не могла. І знову він ставав великим і ближчим до мене. Як виявилось, це мені не здавалось. Він наближався, точніше, я наближалась до нього. Побачивши свої ноги в повітрі, а ліву руку в руці якоїсь дивної істоти, я мало не померла від жаху. Вище і вище ми злітали. За одну секунду земля стала глобусом. А я стояла на білому піску, на місяці. Істота, що так нахабно забрала мене з мого подвір’я була приблизно 2.5 м завдовжки. Здається, я вже знаю хто він. Викиньте ваші уявлення про ангелів, як про маленьких дітей з голими попами. Або ж ви думали, що це проста людина , огорнута білою тканиною з крилами на яких є пір’я курчат бройлерів. Повторюю : Забудьте! Переді мною стояв воїн – великий та сильний. На крилах не було жодного натяку на пір’я. Скоріше це були ножі, різної величини. І я думаю, Що якби я доторкнулась до одного з таких ножиків, то пальця миттєво би не стало. Одяг не був шматтям. На ангелу, якщо можна його так називати, були срібні войовничі обладунки, які випромінювали багато світла та вогню. Та найбільше мене вразили його ноги. В нього не було ступні. Замість них красувались колеса. Як ви думаєте, що я відчувала в той момент? Впевненість. Я стою біля воїна, який мене не дасть образити. А можливо навпаки? Що якщо він сюди привів мене, щоб вбити?
- Не хвилюйся. Я все життя рятував тебе від самої себе. І тут ти думаєш, що захочу тебе вбити? Можливо певна логіка в цьому є, отримаю відпустку. Але ні. Якось іншим разом.
Чудово. Він ще й насміхатися надумав. Нарешті можу роздивитись обличчя. Чорні очі, темне волосся, одним словом – риси людські.
- Воно таке тільки зараз. Не хочу тебе травмувати всіма очима, що на мені є. тай ти мабуть, не зрозумієш, як це я встигаю дивитись одночасно на всі сторони світу.
Щось мені підказує, що щелепа зараз відвалиться. В мене завжди безглуздий вигляд, коли я чомусь сильно здивована.
- О так. Тут ти як не крути права.
Він ще й думки мої читає.
- Ми можемо продовжувати в цьому дусі, але я би хотів щоб ти почала говорити не в голові, а нарешті язиком та губами. Продемонструй свій талант. Говорити ти любиш.
- Так.
- Що так?
- Люблю.
- Тебе не цікавить чому ти тут опинилась?
- Безперечно, я просто…розгублена…
- Знаєш, ти ніколи не даєш мені часу на відпочинок. Хіба, коли спиш. Нещодавно ти сказала цікаву фразу, яка мене зацікавила. Даю підказку, вона стосувалась мене.
Я пригадую. Недавно я сказала, що мій ангел охоронець професіонал. З таким клієнтом як я ніколи скучно не буде.
- Хоч в думках, та ти пам’ятаєш. Ти це сказала не подумавши. Любиш ризик, адреналін. Але ти і не здогадуєшся скільки разів твоє життя було на волосинці від смерті.
Пройшов мороз по шкірі. Стало соромно, але я була готова слухати…
- Продовжуй…
- Ще будучи немовлям ти дала мені чимале навантаження. Коли при смерті лежала на ліжку в лікарні. Я привів твого батька лютим поглянути на те, що з тобою зробили лікарі. Саме я наповнив його гнівом і він тебе забрав геть звідти до жінки, яка з Божою допомогою змогла вимолити для тебе життя. Та це був лише початок… ти завжди хотіла все поторгати, відчути на смак, запах. Тому ти й рішила спробувати ртуть з градусника, який розбила об стіну. Добре, що тобі хватило розуму її виплюнути. О так, враження не забутні. Саме такою холодною, важкою та невловимою є смерть. На досягнутому зупинятись ти і не думала. Коли всі дівчатка полюбляли гратись ляльками – тебе тягнуло на високу вежу, щоб поглянути як там живуть голуби. Я боровся з вітром, тримав твою рівновагу. Так високо ти ще ніколи не була, як тоді. Тобі було страшно, але саме в цей період зрозуміла, що адреналін в крові приносить силу та безстрашність в розум. Але якби не я, ти просто би звалилась на землю через вітер чи головокружіння. Якби не я, то в шість років тебе копитом міг вбити кінь. Тобі цікаво тягнути на божевільні вчинки ще й своїх друзів. Ти з подругою рішила побігати за конячкою, яка відв’язалась від дерева. Думаєш лише фортуна допомогла тобі від неї втекти? Я втихомирив розлючену тварину, і їй стало шкода за тобою бігти. Якби не я, то катаючись на велосипеді із заплющеними очима, вертячи головою ти б врізалась в перше ліпше дерево. Якби не я, то тебе могло завалити цеглою, коли ви з друзями вирішили побудувати собі домівку. Дівчина, яка вилізла на самий дах дітьми зробленої споруди, порушила рівновагу, і під її вагою цегла миттю повалилась. В цей момент ти була всередині. Наче шостим чуття ти почула небезпеку і швидко вилізла з неї. Не пройшло і секунди, коли ваша домівка розвалилась, та ти була жива. Якби не я, твої порізи від скла на закинутій військовій частині принесли б зараження крові від якого не будь щура. Якби не я, то курнувши вперше траву, ти б зійшла з розуму. Якби не я, то твій спір «чи зможеш ти пройтись по центру дороги, надіючись на те, що машини всі тебе будуть оминати», закінчився б аварією. Якби не я, то твій похід на швейну фабрику, і походеньки по бордюру даху, закінчились би фатально. Якби не я, то всі думки, які наповнюють твою голову щосекунди, привели б до самогубства…
- Для чого ти все це мені розповідаєш?
- Для того, щоб ти полюбила своє життя, так само сильно, як люблю його Я!
Заворожено стою і дивлюсь на нього. Ангел підходить, торкається мого плеча. Щось тут не так. Я падаю. Він зіштовхнув мене! Сила тяжіння поїдає мене, вимагає мого зіткнення з землею. Врятуй! Ближче, нижче. Відчуваю запах дерев, землі асфальту, біль від ніг до голови, серце зупинилось…
Якимось дивовижним ривком я прокинулась. Дихала важко і була до смерті налякана. Це лише сон. Затишно вмістившись на своєму ліжку мені стало прохолодно. Я була вся покрита холодним потом, і в кімнаті відчувався протяг. Дивно, вікно відчинене, так само,як і двері на вулицю. Вийшовши на ганок поглянула на місяць і пошепки промовила…
- Якби не ти… спасибі.