(Спогади)
Давно забуті, припорошені «літописи» глаголять, що я – Михайло старший і єдиний син і володар батьківського подвір’я, з’вився на світ в Anno Domini 1965, в одному з маленьких верхнянських присілків, ранком в середині червня, коли на тому ж самому подвір’ї плакала росяними ягодами стара черешня.
«Ой, знала я, що за бахур вийде з тебе, добре знала! Бо в ніч над Святу Неділю, коли ти мав з’явитись на світ, когути кукурікали довго і голосно, мов на лихо, ніби Петро від Христа відрікався», – нарікала баба Марія, а після:
«Ну, не дивися на мене так, бо очі в тебе файні – великі і голубі, як у маленького телятки, нівроку! Ходи, баба тобі медяників дасть і на храм до Сигота, на Христу День візьме», – голубила і пестила мене зморщеними руками. А ще говорила вона, що я почався звідти, де закінчилась тиша і спокій батьківського подвір’я і, що я тільки відповідь Святої Богородиці на довгу-предовгу двадцятирічну молитву безплідної матері.
* * *
Три весни підряд, очманіла від щастя, стара черешня благословляла мене своїм білим-пребілом – мов сорочки непорочних дів – цвітопадом, а на четверту весну занадто гостра батькова барда по-собачому вкусила з її воскового тіла.
А в моїй душі народився перший біль, якого я зрозумів пізніше, читаючи «Моромети» Маріна Преди.
* * *
Другий біль з’явився в моїй душі, коли батько разом з вуйком Василем, вилізли на почорнілий, задимлений драничний дах нашої старої хатини і почали роздирати його.
Через годину я спускався по драбині з бездахового горища зі сльозами на очах, тримаючі в руці три пташині яєчка. Цей біль я зрозумів тоді, коли ми переселилися в нову велику хату з великими вікнами, з жовто-білою смерековою підлогою.
* * *
Не лишилось очікувати багато, дитячій душі, третього болю. Він прибув разом зі смертею вуйка Андрія, яка була провіщена сном його жінки. Занадто молодим, заплатив життям податок банатським лісам, пізніше мої двоюрідні брати, Василь та Ілько, заплатять такий же податок лісам Мараморощини і Паринґу. Бо від коли світ, лісоруби чесно, платят лісам податки.Третій біль – СМЕРТЬ – я не зрозумів і по нинішній день, але за те моя душа привикла до болю.
Сподобалось? Поділись з іншими...
Скуштуй ще смаколиків:
