Такого гульвіса та пройдисвіта, як Цилько Бербенишин, не знайдеться на три-чотири села. Бувало, піде з дому на заробітки, по різдвяних святах, а повернеться додому, не як всі люди на передоднях Великодня, а у тиждень по святах. Весь покритий брудом, обдертий, обшарпаний, з синяками попід очима, без торби, а в кишенях вітер, посвищуючи, газдує.
Горе души бідній Василині з ним, бо як запитає його, куди пропадав, або чому не приніс додому ні гроша, то вже без кулаків не обійдеться.
«Так ти й треба, бо я не раз, а не два говорила тобі: дивися, Васили, не йди за Бербенишиного помийняка, бо тото напасть людська, у селі всі його знають, як лихого пінязя» – докоряла стара Косиха дочці.
А в селі насправді всі знали добре хто такий Цилько Бербенишин – такий вовкулака з нього, що як вип’є, то одразу битись кидається. Легіні бокували від нього, відколи побився з Іваном Афирчиним. Цилько позичив у Івана чоботи і пішов на весілля до Ілька Рифуника, а там як почав собі танцювати, та підтрьопкувати чобітьми, аж пилюка піднялася, а до того ще й викрикував під музику:
«Ой іграйте, чізми мої-ї-ї,
Бо ще маю вдома трої-ї-ї –
Гопа-гоп, гопа-гоп…»
А на тоту біду Іван Афирчін, не стерпівши, викрикнув:
«Якщо в тебе вдома трої,
Долів із ніг чізми мої.
Гопа-гоп, гопа-гоп…»
Господи, чим то закінчилось! Дійшлось до ножів, до голів розбитих, а про весілля Ілька Рифуника ще і тепер спогадують у селі.
Без гвалту не обходилось жодного разу, коли Цилько повертався додому п’яним, брудним і з порожніми руками. Але цього року такий гвалт та гармидер піднявся на Цильковім подвір’ю, що боронь Боже! Тільки що у дзвони не били.
Діти розревалися, кури розкоткодакались, корова розмукалась, собака, спочатку розгавкався, опісля жалібно завив, а Василина голосила під черешнею та ламала руки.
– Що трапилось? – питались одні в одніх сусіди.
– Цилько Барбенишин повісився! – відповідала всім Одотя Митриха, яка завжди першою знала все, що траплялось у селі.
Сусіди кинулись до Цилькового подвір’я, але ніхто не насмілювався підійти до черешні, під якою Василина ламала руки та голосила:
– Ой Цильку-у-у рідненьки-и-ий, ой газдику-у-у мили-и-ий!… Всі вішаю-ю-ються за ши-и-ию, лиш ти Цильку-у-у попі-і-ід пахви-и-и!..
