Спочатку був шок

Спочатку був шок. Потім заздрість самураям… Для них самогубство після страшної ганьби це обов’язок. А для мене це не вихід. Чому? Лише тому що хтось колись казав, що це для слабких духом. Хтось колись. І я йому ще вірив…. Лишається провалитися крізь землю – наскільки це можливо. Наступна думка прокинулася в голові : завалитися спати. Можливо цей жах мине… Все колись минає й лишається простим скелетом у шафі, яку просто більше не відкриваєш.

Перше що сказав мені внутрішній голос о 5 ранку : “Чого це батько забув у моїй кімнаті?”,- я ще не зовсім розумію зі сну що відбувається,- “а-а-а-а-а-а, то ще й телефон йому заряди!!! Ну й наглість.” Тільки він виходить з кімнати і ножем в голові пролітає : “І що ти вчора накоїв?? І це не сон, любий друже.” Читав Паланіка недавно про таких підлітків як я – тепер і в мене є своя морквина… Годину повалявся, пробуючи заснути. Потім підірвався й інстинктивно увімкнув комп’ютер… В асьці пусто. “І кого ти думав знайти тут о 6 годині??”- підказує внутрішній голос. Посидів побавився за “агрегатом” і поїхав з мамкою на дачу. От де дійсно можна забутися так це на природі!!!

Розрахунок правильний, але ввечері доводиться все одно повертатися в бетонну клітку реальності, від якої, як відомо не втечеш. У навушниках Менсон співає про те ж саме: “Жодна пілюля не врятує нас од самих себе”. А може, й не пілюля а наркотик – можна і так і так перекласти. Знову вмикаю аську. Вона в он-лайні. Пом’явши клоччя хвилин 30, буцімто за важливими справами, я вітаю її зі святом. Не відповідає. Знає вже от й ігнорить. “Догрався, бовдур”. Людина, котру вважав найкращою з усіх знайомих відвернулася від мене. За 3 години вчорашнього дня натворив стільки, скільки, можливо, не розгребу за моє життя (тим паче що люди запам’ятовують все що колись з ними відбувалося).

Конвертик блимає!!!!! Ні не вона. То друг пересилав мені “Я утверждаюсь”. І ось нарешті з’являються такі довгоочікувані рядки (от як щось за 10 хвилин може стати довгоочікуваним!):” І тебе зі святом” Далі слова просто самі по собі стукають по клавішах. Аж камінь з душі впав. Ні, вона знає, але принаймні здатна поставитися з розумінням … або зробити вигляд… Але ця морквина лишиться зі мною назавжди.
Набридло писати… А вам, певно, набридло все це читати. Але і тепер у вас є змога поставитися до мене з розумінням … або принаймні зробити вигляд.