Одвічна тиша полум’ям в мені…
Одвічний біль – то сукровиця в жилах.
Склепіння днів у пам’яті-огні,
Майбутнє – згасло, минуле – не простила…
Тікає ніч, розбризкавши в гонитві тінь
І день крадеться, стомлений ще передчасно,
Одвічний Світ, одвічна в нього й лінь,
Яку кидає в Землю прАвицею власно.
Нехай Земля похилиться до ніг,
Радіє їй, як кусневі хлібини.
Куса беззубим ротом і припинить біг
Такої ж вічної, як всесвіт, новоднини.
Запалять знову сонце і зірки
І все як завше, тільки наші тіні,
Зігнувшись низько, вкажуть на роки,
А голови покриє сизий іній.
17.09.10
Сподобалось? Поділись з іншими...
Переглядів: 30
