Увійти

Ви ще не тут? Так ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ!

Хочете зробити це?

Кукел

Цілих два тижні гецкав бідний вуйко Феріщак у Коржовій Дебрі, поки наламав каміня на мур Дьордійові Лумейові. Та за те йому Дьорді дав свій кукел. І неабиякий, а військовий, хоч Мургаш каже, що то не військовий, бо не має шкіряну шкатулку, та Мургаш знає з носа в рот, хіба сліпий, що кукел зеленого кольору, а якщо зелений, то військовий!

m– Чорт би тото забрав зовсім із кукелом! – сердилася Феріщакова Гафія. – Відколи повісив собі на шию кукел, повісився б на сливу би дав Бог, бо ніякої хосни з нього, тільки що пулить очі в кукел та посвистує, як на свадьбі.

А вуйкові байдуже, бо Михайло Феріщак, не абищо! Хіба може хтось з ним рівнятися?.. Та де… Адже кукела в селі, окрім у нього та яґера Поштарика, немає ні в кого. А кукел – штука! Глянеш на Швацьку Толоку, то й гусячку побачиш, глянеш на Нижню Руню, то всіх волохуцників перелічиш, глянеш на Добруку – все, як на долони, а коли глянеш у Воротець, то і Ровзу побачиш,  коли йде «на голову собі…» Тьфу на неї! Стидилася б бодай людського ока. Та де? Витріщить  баба товсту жопу, як танк, та тріщить, як з фузії…

– У тебе, Міха’, не всі кози вдома! Старий та все дурний – повісив собі кукел на шию, як на Різдво чуфак фанделу, та ходиш з ним горі селом, долу селом на посміх людям, – взяв Микита Гіркий вуйка на кпини, і не будь де, а в корчмі, щоб мали люди з чого сміятись.

«Цицьку ти материну з юпетником! Дивись, як мені урвав чести перед громадою! Вчепився до мене, як реп’ях до собачого хвоста, почекай лиш трішки, я тобі такої заспіваю, що ти душно буде!» – подумав вуйко і лагідним голосом до Микити:

– Ти, Микито, не говори так, бо не знаєш, що за штука оцей кукел. У війську не служив, то звідки тобі знати, а цей кукел така штука, що аж!.. Я від себе з дому через село вижу аж на Солонец.

– Видиш ти песю лабу, Міха’! – розсміявся Микита.

– Та що ти, Микито? Коли кажу, що вижу, то вижу! Ось, напримір, сночі дивлюсь на твою хату і бачу тебе серед ночі, як ходиш собі по хаті, і думаю собі: «В Микити молода жінка і не дає бідному спати…»

– Ха-ха-ха!.. Ну й брешеш ти, Міха’, бо я сночі не ночував вдома, а коло овець у Стижереті, – розсміявся Микита.

– О!.. То мені щось не штимувало на тебе! А, по-друге, думаю собі: «Не здурів ба ци Микита серед ночі ходити голий, як го мати родила, посеред хати, носячи на руках свою молоду жінку?..»

В корчмі всі розреготалися, а Микита випулив на вуйка очі і чкурнув з корчми.

Сподобалось? Поділись з друзями!

livejournal Кукел
googleplus Кукел
mailru Кукел
odnoklassniki Кукел
yandex Кукел

Переглядів: 1,525

Авторська довідка
Михайло Трайста
avatar
Письменник, журналист – секретар редакції журналу українських письменників Румунії «Наш Голос» Опубліковані твори: «Симфонія шовкових трав» - Бухарест, 2001 р. – збірка поезій. «Калинові Ранки» – Бухарест, 2003 р. – коротка проза. «Гуцулська душа» – Бухарест, 2008 р. - коротка проза «Не вір очам своїм» - Бухарест, 2009 р. – коротка проза. «Кладка» – Бухарест, 2009 р. – коротка проза. «Малинові стежки» - Бухарест, 2009 р. - коротка проза.
*
*
:) :( ;) :cry: :-D :roll: 8-O :funny: :oops: :-o :crazy: :flirt: :evil: 8) :-| більше »