Ну, що Петре, не заходиш на пиво?

Коли Петро Студений увійшов до Янкілевої корчми, той, не звернувши на нього уваги, продовжував, сперечатися, по жидівськи з Рифкою. Петро підійшов до шинквасу і попросив гальбу пива, але Янкіль з Рифкою джерготіли один на одного, ніби Петра й не було там.

– Дай пива, кажу! Чи тобі вуха лайном позакладало? – гримнув Петро кулаком об шинквас.

Янкіль хотів був щось відповісти, але Петро, свердлячи його проникливим поглядом додав:

– Наливай пива, цицьку ти маттерину з лахтиндером, бо зараз ти розчереплю макітру, як гарбуз!

– Ну, та що ви газдо…

– Не газдикай на мене псячий виродку, бо ти обірву пейслики!* Наплодилось вас повсюду, що аж кишить.

Янкіль поставив мовчки гальбу пива на шинквас і моргнув на Рифку, щоб та ішла собі. Йому вже осточортів цей Студений, і навіщо він його газдикає, коли в цього гультіпаки ні кола ні двора? Газдує з буцегарні в буцегарню, а коли на волі,   чіпається то одного, то іншого, як реп’ях до собачого хвоста. До корчми коли зайде, то добра від нього не чекай – все розіб’є на порох. Не кажу, б’ються й інші поміж собою, бо на те є корчма. Чи за межу перекошену, чи за дівку, чи просто так покулачуться собі, але по-людськи. А ця почвара, коли зайде, то думаєш що армагедон наступає. Вгощає всіх бельбасів, що аж келюхи їм тріскають, а коли платити: «Ми не випили стільки, здирнику, не кради, бо випущу з тебе бебехи!»  Все розіб’є і виметеся з корчми незаплативши. Вже пробував – «Не треба нічого, хлопці, на здоров’я!», а він «За кого ти нас принимаєш, дурню пришелепуватий, за жебраків, га? Думаєш в нас грошей нема? Не дуй ґембу** гнидо засрана, бо ти виб’ю кленцача!» І знову порозбиває все, а платити не заплатить.

– Ти не бачиш, Юдо проклятий, що в мене гальба порожна? Давай повну, песя твоя матірь з лахтиндером! – крикнув Петро.

– Рифко, дай чисту гальбу! – попросив Янкіль.

– Рифка увійшла бліда, наче покійниця, і тремтячими руками поставила перед Янкіля гальбу.

* * *

«Ой здоров, каже здоров,

Як ся, мила, маєш,

Принесу ти старі гачі,

Чи ми закорпаєш.»

Співав похитуючись, міцно тримаючи в руках дві пляшки «Секеріке» Петро Студений. Стільки залишилося цілого в Янкелевій корчмі, решту розбив на мак, і Янкілеві дав здорово по писку, аби тямив як… Але що це?.. Таж він не випив стільки, щоб голова йшла обертом, і в очах темніє, хоч надворі місячно – можна  мак збирати. Міг був взяти з собою якогось фіцкоуа***, та до Василини вже не так далеко. Нап’ється розсолу і мине. «Ой мила, каже мила…», але що ба ци так запекло його в келюхах? І вухах почало шуміти! Ні, це не від пива! Чи може?.. «Та я того псячого виродка… Цицьку му материну! Ой, йо-йой, мамко рідненька!..»

* * *

Третого дня по-перед Янкілевої корчми проходив похорон. Ховали Петра Студеного, за труною йшли кілька гультіпак, що пиячили з покійним, та дві-три  вдовиці. Янкіль припершись до одвірка дверей, сумно посміхаючись прошептав: «Ну, що Петре, не заходиш на пиво?».

* Пейслики – бакенбарди.

** Гемба – губа.

***Фіцкоу – парубок.