Фарбую губи червоною помадою.
Очі підводжу чорним олівцем.
Я йду по вулиці з своєю зрадою.
Вона в мені. І зовні із дощем.
Холодна. Зла. Засмучена. Жива.
Розпещена. Розлючена. Даремна.
Це все вона. А я, як і не я.
Тону в собі. В мені чомусь так темно.
Я зрадила. І ось іду собі.
Як і тоді по вулиці ступаю.
І погляди людей, які чужі,
Здається теж все бачать, зневажають.
Я зрадила. Напевно і тобі.
Бо ти не знав мене колись такою.
Я зрадила. Застрягла у багні.
Ніхто не підійде сюди з рукою.
Я зрадила. І то моя вина.
Хоча ще досі пахну коньяком.
Я зрадила. Я випила до дна…
Я заручилася сьогодні з злом…
Сподобалось? Поділись з іншими...
Переглядів: 946
сильно
Браво!!! Мені сподобалось. Особливо ось це:
До 50×50:
До loreleya:
Дякую. Рада що сподобалось моє “творіння”.
жахливо.. зраджувати…
міняти… вибирати..
чи не дано нам вибір зверху аби його щодня міняти…
зраджувати себе і свої думки – з цим не можна розпрощатись.
До duvnuj:
поетична відповідь
вірш і справді сильний. хоча зрада напевно і не може викликати слабких емоцій…
Мабуть, мене закидають важкими предметами, якщо скажу, що бувають випадки в житті, коли обставини складаються так, що навіть відчуваючи відразу, ти зраджуєш собі (це не обов”язково зрада коханої людини), і, наступаючи на горло власні пісні, падаєш так низько, що,здається, вже й не піднятися ніколи з того багна. Як не мене, саме такий стан описаний у вірші, і описаний дуже точно. Стан,коли усвідомлення того, що зрадила щось дороге, роз”їдає тебе зсередини і мимоволі опускаєш очі, хочеш сховатися від відчуття провини – а нікуди ховатися. Провина всередині тебе. І тільки час здатен приглушити її, ну хоч трохи.
Обставини… всім дано вибір. І кожен робить його для себе.
duvnuj каже:
Згідна і не виправдовую того, хто зрадив. Але ж зрада – це не завжди вина лише того, хто вчинив її, тому іноді варто тільки спробувати зрозуміти, чому з нами таке сталося?
Зрада – це важко і боляче, це злість і часом бажання помститися(до хорошого ніколи не доводить), це часто сльози, але ж часто зрада дає нам можливість змінитися і стати сильнішим.
Нікому не бажаю бути зрадженим чи зраджувати … і ніколи, і ніяк.
mari каже:
І таке буває. Мій перший допис на УОС був якраз на цю тему.
mari каже:
І не тільки зрада, а майже все, що стається з нами поганого у цьому житті.
Але в кінцевому результаті, все-одно це є вибір того, хто зрадив. Можна сказати правду і припинити стосунки. Але люди такі є – вони йдуть шляхом найменшого опору і найспокійнішим для себе…
Коли писала про обставини, мала на увазі не стільки зраду по відношенню до близької людини, скільки зраду якихось власних переконань чи принципів. Була в мене схожа ситуація в житті, коли я поступилася своїми переконаннями і виникло почуття зради самого себе, спочатку було важко, і навіть гидко подеколи, та зрештою наші емоції часто залежать від того, під яким кутом зору дивитися на ситуацію. Зараз я не вважаю свій вчинок зрадою, та тоді…
До mari:
Мені здається, Марі, що ви найкраще мене зрозуміли…
duvnuj каже:
але ж всі ми не без гріха… люди неідеальні істоти. тільки кожен грішить по-своєму.
До merelin:
Дякую, приємно))
гріх придумали теж люди. і то шо ви назвете гріхом і я можу назвати звичною щоденною розвагою.
весело ви напевно розважаєтесь.
колись я надибала цікаву цитату: зрозумій, хто ти і не зраджуй собі.
Є над чим подумати, нє?
деколи спершу робимо-потім думаємо…
merelin каже:
абсолютно! звяжіться з таким як я – самі захочете!
бо думати треба не тим, чим робиш.
duvnuj каже:
зазвичай думаємо головою, а нею важко щось робити.
duvnuj каже:
я подумаю над вашою пропозицією!
Коли люди думають головою, то й шкодувати не доводиться… але на жаль це не завжди так.
Подумайте подумайте
duvnuj каже:
думають то вони головою,але деколи запізно…
запізно головою… а до того.. чим?))))
нічим.
Пробачте, що втручаюсь у дискусію, хочу лише сказати наступне:
Мерелін, ви стали повноцінним автором на УОС, що означає, що вам не потрібно відсилати дописи на узгодження. Тепер ви напряму зможете публікувати власні дописи. Проте, у вас трішки додалось більше відповідальності, так як ви повинні слідкувати за оформленням власних творінь!
Ну, але це ж не так складно, правда!?
Вітаю!
До Адміністратор:
Безмежно вдячна за таку довіру. Надіюсь не підведу вас і буду чемно слідувати вашим правилам.
Це не дуже складно оформляти тексти. Навпаки навіть цікаво
До merelin:
Ще раз вітаю!
Надзвичайно приємно це чути
Я теж хочу автора!!!!
До duvnuj:
чи я не так зрозуміла? 
ви мене хочете?
merelin каже:
ви не так зрозуміли. Насправді, він не хоче нікого
До 50×50:
ха ха! а то як? зовсім?
До duvnuj:
то здається вам запитання таке адресувалось
то Дивний все-таки автора хоче чи авторства? усім цікаво.
адресувалось питання не мені…
але мені самому цікаво вже! подейкують, що Дивний нікого не хоче…
то навіть не адресувалось. неправильне слово. то констатувалось, як факт
а я бачу що цей молодий чоловік усіма способами хоче викрутитись
зрада…
немов скалічене дитя
живе у лоні матері.
росте.
зітхайє попід серцем.
вада…
душевна вада.
роз”ятрює знов почуття.
то елеєм на душу…,
а то чорним перцем…
вже не позбутися.
вже не змеритися ніяк.
і поки ще не схрещені долоні,
я висівисіватиму свій біль неначе мак,
щоб на світанку випити краплини маку сонні
і все забути…
стерти у ві сні.
нестерпно боляче…
нестерпно холодно мені.
Дуже вразив Ваш вірш.
Ось надихнули…
Обличчя зради знаю не на словах, хоч сама і незраджувала. Та це однаково боляче
З теплом,
я
До gaina:
рада, що змогла надихнути вас своїм творіннячком.
gaina, ваше творіння коментити тутай??
Добре. Мені подобаються ваші роботи. Насправді я практично не розуміюся на якісній/неякісній поезії. А от ваші рядки читаються так, ніби вода переливаються з однієї посідини в іншу. Легко, невимушено і природньо..
bonnie каже:
пишу їх щоразу,коли перехоплює дух від прочитаного)))
іноді пишу, але не розміщую. соромлюсь
а за Ваш коментар щиро дкую!!!
вкрай розчулена
приииииииииєеееееееееемно!
До merelin:
Чудовий вірш, дякую за це творіння…
До Максим Козловський:
Спасибі) Мені приємно, що подобається)))