*(Анна)

нічого не сказавши, ти пішла
розглядати сонце, але без мене…
все, що загубила, – давно знайшла, -
без спільних снів, яких вже не повернеш.

вони такі тривкі і непостійні,
такі мінливі, як прихід весни…
ти знаєш, ми були безмежно вільні,
бо вже кохали щиро, як могли.

усе бриніло радістю і сміхом,
любов давала паросткам тепло…
ми вірили, що буде тепле літо,
яке вкраде нас під своє крило

і знову ранок, – кава, як завжди,
що зігріва від холоду зимою…
ти знаєш, як в минулому були
усім поєднані навік з тобою.

не існувало жодних перепон,
які здолати разом не зуміли
я знов беру у руки телефон,
бо дзвониш ти і серце заболіло…