«Як вовк з ягньом…»

21 Гру 2010 Насвинити Балачка про Проза Автор: Михайло Трайста

<!–

–>


– «Вони збудують доми й будуть в них жити, насадять виноградники і плоди їхні будуть їсти. Не будуть більше будувати, щоб інший там жив, не будуть більше садити, щоб їв хтось інший…» – читав старий Петро Финяк захриплим від тютюну голосом з Книги святого пророка Ісаї, раз у раз зиркаючи краєчком ока то на Івана Голомку, то на молодого Василя Курдея. Решта лісорубів не цікавила його, але ці два важливо, щоби почули пророцтво Ісаї, бодай так утихомиряться і не будуть сильно ненавидітися між собою. А головно Голомка, старий та дурний, хто чув аби тілько цуйкав хлопцем? Не встигне бідний сісти на пігень, а він курва до нього: «Ану, Васильку, поки припочинеш натеши трісок на розпал!», або «Ану, хлопчино, в тебе ноги молоді, скоч до колиби і принеси мені баґув!», а по воду ні раз не посунув би свою жопу, а «Василю, бери і моє відро!». Жаль за серце бере, коли побачиш бідного хлопця пендулячи із дзвора горі дебрьов два відра води, а коли бідний хотів відмовитися, то Голомка виґанив його, як свиняче корито. «Ану дивись на бітанґу одного, ще му не висохло материне молоко під носом, а вже не покоряється старшому, шкода твого лиця, бельбасе остатній!» Надворі дощ барабанив у дах, вітер посвистував розлючений, немов хотів перекинути невелику колибу лісорубів, але в середині було тепло і навіть приємно, хоча смерділо мокрими онучами й дешевим тютюном. Високі полум’яні язики піднімалися вгору, нібито хотіли заглянути в святу книгу, яку тримав Петро Финяк в руці і незважаючи на хропіння лісорубів продовжував читати: «Не будуть уже більше марно трудитися, ані дітей більше не будуть породжувати на погибель… І буде так, що перш, ніж вони візвуть до мене, я озвуся їм, вони ще будуть промовляти, а я їх уже вислухаю…» – натис Петро Финяк на останні слова і, зупинившись трохи, бо саме тепер слідувало головне пророцтво, яке повинні запам’ятати його слухачі. Зиркнув на Голомку, який сидів за столом, цмокаючи великою люлькою й плюючи на затоптану землю, а потім зиркнув і на Кирдяка, який сидів неподалік вогню, що освітлював його молоде почорніле від сонця тіло й забруднену, колись білу, бавов’яну сорочку, продовжував: «Вовк і ягня будуть пастися вкупі, і лев, наче віл, буде їсти солому, порох буде харч змія. Не будуть більше чинити зла, ані шкоди на моїй святій горі говорить – Господь Бог Саваоф!..» – закінчив читати Петро, і ставлючи святу книгу на полицю додав: – Уявіть собі лиш – вовк і ягня будуть пастися вкупі! Скотина буде жити в мирі, а ми, люди, та не можемо… Гірш від того вовка катуємо нашого ближнього. Ой горе нашим душам! Іван Голомка посміхнувся крадькома і ліг в ліжко. Знав він добре хто вовк, а хто ягня в прочитаному Финяком пророцтві. Та хіба він винен, що Курдяк такий бімбов, що ні баґу не хоснує, а про горівку ні мови не може бути… Сором великий, легінь до женення, а… Фе! Надворі дощ непереставав дарабанити по ялових драницях, попадаючи крізь відкриття в стрісі прямо у вогонь. Великі краплини перетворялися в пару, яка піднімалася вгору тоненькими пасмами і зникала в темряві. Люди спали, як мертві, тільки Голомку не брав сон. «Скотина буде жити в мирі, а ми, люди, не можемо… гірш від того вовка катуємо нашого ближнього. Ой горе нашим душам!» – дзвиніли в його вухах Финякові слова. «А, щоб було б, якби він… так прямо, по християнськи, – як вовк з ягням?..» – блимнула у Івановій голові думка. В протилежному кутку колиби зарипіли дошки. «Курдяк ще не заснув, а може б прямо сейчас?.. Так, тепер ліпше а то до ранку ще можу роздумати», – вирішив Іван і звернувся тихим голосом до Курдяка: – Васильку! – Га? – відповів квасним голосом Курдяк, думаючи, що Голомка хоче знову би йому чимось прислужив. – Спиш? – Та не сплю. – Ти чув пророцтво? – Чув, та… – Ні Васильку, ні та!.. Воно так має бути. Я хочу, щоб ти пробачив мені, за всі обіди та неприємності, яких я тобі зробив. Більше не буду, Васильку, цуйкати тобою, ні сажею мастити, ні помиї в твої постоли лити не буду, а вечором сам собі буду ходити за водою, тільки прости мені!.. – Ви теж мені простіть вуйку! – озвався невинним голосом Курдяк. – А я тобі защо? – здивувався Голомка. – Та за те, що кілька разів ви мене гонили за водою, стільки разів я пішав у ваше відро… – Що?! – крикнув несвоїм голосом Голомка. – А Бог би тебе побив із піманом темним! Н-н-н-у і жий з таким, як пише пророцтво – як вовк з ягньом… пігень – перекур ** баґув – тютюн