Квіточка, яка навчилась літати

Одного дня, коли сонце ще не встигло розтопити весь сніг, на тротуарі одного міста, ну зовсім такого, як наше,крізь товщу асфальту пробилася золота кульбаба. Це було справжнє диво. Перехожі здивовано вигукували: «Ви подивіться , яка смілива і сильна квіточка!» Кульбабі звичайно ж було приємно чути такі слова, але насправді їй було страшно і одиноко. Туп-туп, цок-цок, чап-чап – грізно стукотіли і грюкотіли черевики, чоботи, туфлі навколо її золотої голівки. Серденько кульбаби страшенно калатало від страху, що ось-ось розчавлять її золоту шапочку, яка нагадувала маленьке сонечко. Але перехожі, що захоплено хвалили квіточку за сміливість і силу, навіть не здогадувались про страх, який охоплював кульбабу. Вона дивилася на горобців, що стрибали навколо і, коли наближалася небезпека, швиденько відлітали геть та страшенно їм заздрила. «От коли б мені такі крила, – подумала квіточка, – я б полетіла з цього страшного місця до самого сонця, бо насправді ж я подібна на нього тільки…» Раптом великий чорний черевик нависнув над самою голівкою кульбаби і вона від страху заховалася в зелений кошичок.
- Ти дивись! – Здивувався господар чорного черевика. – Справжня кульбаба на асфальті. – Й черевик посунувся в бік. «Тюп-тюп» – підбігли маленькі черевички і крихітний пальчик легенько торкнувся геть переляканої квіточки.
- Не можна, торкатися квіточки, бачиш вона сховала голівку в кошичок. – Проказав господар чорних великих черевиків – Завтра, коли пригріє сонечко, кульбаба зможе літати. – Тоді господар маленьких черевичок засміявся срібним дзвіночком і на серці у квіточки стало радісно. Вона захотіла визирнути з кошичка, але подумала: «Почекаю до завтра, щоб не злякати мрію!»
Завтра торкнулося сонячним промінчиком голівки кульбаби і вона розквітла білою, як сніг, пухнастою кулькою, яку раптом підхопив подих вітру, що розсипав її на сотні чудових маленьких парасольок.
«Я лечу!»- Радісно гукала кульбаба сотнями веселих парашутів, а мудре сонце дивилося згори і думало: «Добре злітати тому, чию мрію підтримали щирим і теплим словом!»
- Я лечу-у-у-у! – Розліталося навколо луною і падало веселими парасольками, щоб коли настане час, розцвісти тисячами маленьких золотих сонечок!