Двері

Наближався Святий Новорічний Вечір – Василя. Хоч цілий день було ясно – сніг блищав на сонці аж очі боліли, але на під вечір насунули снігові хмари і оповили небо. Сонце сховалося і посипав сніжок. По теплих хатах господині готували вечерю, що їм до того, що надворі холодний вітер і паде мокрий лапатий сніг? Вони собі вертяться-крутяться по хаті, веселенькі, як ті зозулі навесні, бо вечерю до Святого Василя треба обов’язково готувати з гарним настроєм, інакше їда не вдасться, а це погана прикмета.
Василина Шметелиха знала це добре, але як вона могла бути веселою, коли її Ілько повернувся з бутина п’яний, як дранка, з порожніми бесагами і без грошей? Горе її души з таким «газдою» – пройдисвіт один! А до того сьогодні мусіла позичати від старої Дрімушихи півлітра олії, а хто позичає в цей день, той весь рік жебратиме –говорять старі люди. Але що мала робити бідна? Мусіла готувати пісну вечерю. А  Ілько собі лежить на ліжку та стогне. Коли питає його Василина де дів гроші, то таке меле, що аж вуха в’януть.
– Пішов би хоть дров нарубати – три дни свято, а дривини ні за псом кинути!
– Га?
– Не гакай, лайдаку, бо хосна з тебе, як з пса сала!
– Забий писок, Васили’, бо!..
– Бо що? Посмів би ти руку підняти на мене в моїй хаті, га? Тут нічого не є твого, окрім вошей у сорочці. Як залишив хату мій Василь небіжчик, так і стоїть, треба було мені за тебе виходити заміж? Що ти придбав коло хати, що?.. Нічого!
– Як?!.. – заревів не своїм голосом Ілько. – А двері?!.. Двері хто купив, га?
– Сра…ся на твої двері!
– Що?! – закричав Ілько розлючений і підскочив до дверей. – Ти смієш сра…и на мої двері! Я тобі покажу!..
Сухлоби захрустіли-зарипіли і в хату бурхнуло завірюхою, а Ілько побіг вулицею, як навіжений з дверима на плечах.
– Бійся Бога, чоловіче! – кинулась за ним услід Василина. – Вертайся додому, повечерямо, я й горівки купила для тебе, а ти?…
– Га? – зупинився Ілько.
– Горівки, кажу, купила, – повторює Василина.
– А не будеш більше ср…ти на мої двері?
– Не буду, Ільку, не буду!
– Так би ти знала, що твоя хата не варта ні гнилої цибулі без моїх дверей! – сказав задоволено Ілько і повернувся з дверима на плечах до хати.