“Картопляний ельф”

Сонце піднялося високо і лагідно зігрівало повітря наповнене духом хвойного лісу, свіжого молока і молодої звареної з кропом бульби. Картопляне поле ще буйно зеленіло, заквітчане рожевими і білими зірочками цвіту, а у баби Ірени вже давно їли молоду бульбу на заздрість усім господиням села. За стайнею,що дивилася тильною стороною на сусідське обійстя, вже полягали великі картопляні корчі достиглої ранньої картоплі. Це була гордість баби. Далі за ранньою картоплею піднімалося густе, високе темно-зелене бадилля ще однієї бабиної гордості, якоїсь заморської бульби. Кущі були такі розкішні й високі, що доходили до поясу дорослої людини. Повз бабину «гордість» пролягла стежина, що тяглася через сусідський двір до автобусної зупинки. То був коротший шлях до дороги. Тією стежиною і дітлахи до школи ходили, що жили на цій половині села бо вулицею обходити далеко та й болото на дорозі заважало.Бабі перед тим днем внука з міста привезли. Вона вже так тішилася ним. Ще б пак не тішитися! Дитині вже два рочки, а до баби й діда «великі городяни» тільки надумали привезти дитину.«Погуляй тут у садочку, Тарасику. Де ти, сонечко, таку волю в місті побачиш? Зараз бабця тебе бульбочкою молоденькою з кріпцем нагодує. В місті такої не з’їси. Любиш бульбочку?» – Гомоніла баба Ірена. – Ти побався тут, а бабця швиденько на грядку кропчику нарве. – Та й не довго баба на городі була. Поки нарвала, пополоскала, порізала, подивилась у садок, а дитини нема! Вона і гукала, й крізь оббігала, навіть у курник заглядала – дитина, як крізь землю провалилася! Зирк Ірена на студню, а студня розкрита…
- Ґвалт! – Залементувала на усе село баба Ірена. – Дитина в криниці втопилася! – З сусідських дворів на той крик позбігалися люди і вже дехто зазирав у криницю із розширеними зі страху очима, придивлявся до дна колодязю де у дзеркальній воді відбивалося небо. Хтось вже притягнув величезного гака і почав водити по дну криниці, від чого дзеркальна поверхня води розлетілася на тисячі бризок.
- Ондечки вже й бульки йдуть! – Заверещала високим голосом Ганка, сусідка і дальня родичка баби Ірени.
- Та що ти мелеш? Ні яких там бульок немає! Тільки паніку наводиш!- Суворо обірвала її вереск тітка Зонька, що жила навпроти Баби Ірени.
- А ти звідки взяла, що дитина втопилася? Та очуняй, нарешті!- Зонька затрусила за плечі бабу Ірену, що обхопила двома руками голову і скиглила, наче побитий пес, бо голосити вже не мала сили.
- Може десь сховався малий?
- Та я вже геть усе обшукала. Йой, що ж я дітям скажу? Краще руки на себе накласти!-
- Схаменися, бабо, бозна що мелеш! Ну як мала дитина могла вилізти на криницю?
- Та той шибеник, як мавпеня, де завгодно влізе. Йой, я ж тільки на хвильку в город за кропом, а він тутечки у садку порпався… йой, горенько, горе!- Зайшлася слізьми стара.
- Щось зачепив! – Як грім, увірвався голос сусіда між високі жіночі голоси, що враз замовкли і в навислій тиші чути було, як величезний гак бовтав воду у студні.
- Матка Божа! Якийсь лах у синю смужку! – Завищала Ганка, аж рука сусіда здригнулась і те щось знову занурилося у воду.
-Йой, це ж його сорочечка!- Баба Ірена похитнулася. Тітка Зонька підхопила стару і щосили захльостала її по обличчю, намагаючись привести сердешну до тями. Сусідки, хто хрестився, а хто вже й пустив сльозу, не перестаючи гомоніли, і пхалися одна поперед одної, щоб зазирнути до криниці, заважаючи чоловікові орудувати гаком. Нарешті він якось пристосувався і зачепив смугастого лаха.
- Тю! Та це ж мій светр! Я його обшукала! – Плеснула руками Ганка. – Ще весною бабі картоплю садити помагала. Жарко було. Повісила на криницю, думала, що хтось поцупив, а він тут!
- Тітко Зонько, га, тітко Зонько! А що тут сталося? – Шарпало тітку за спідницю, намагаючись привернути до себе увагу кирпатеньке сусідське дівча, що не знати звідкіль тут взялося.
- А тобі чого тут треба? Іди вже додому бо мати з самого ранку по всьому селу вигукувала тебе.
- Та я у школі була. Ми подвір’я прибирали. А що тут сталося?
- Тобі того треба?
- Йой, та то ж золотце наше,то ж внучок баби Ірени в криницю впав! Заголосила Ганка, наче чиясь невидима рука підкрутила в ній якусь пружину.
- Як впав? Я його пару хвильок тому у картоплі бачила. Прийшла бабі Ірені сказати, щоб забрали його, бо він там спить. – Ганка припинила своє голосіння так само раптово, як і почала.
Одразу всі наповнилися мажором і погнали наввипередки затоптуючи рядки “скороспілки”, і, ламаючи розкішне зелене бадилля заморської картоплі. Попереду всіх бігла баба Ірена. Раптом усі зупинилися розчулені зворушливою картиною: посеред буйної картопляної зелені, між біло-рожевого цвітіння спало дитя, припавши щічкою до пухкої землі, неначе картопляний ельф,що стомився пурхаючи з квітки на квітку,і зморений ліг у затінку спочити.