Як баба Гафічка корову продавала

 «Дай, коровко, молока,
          Дай, коровко, масла,
          Та з-під хвоста, скотарико,
          Бо єс ня не напасла…»
          (З народної співанки)

Усі люди з Верхнянки знали, яку корову має баба Гафічка. Стару-престару, худеньку-бідненьку, – лиш шкіра та кості на ній, подібну на тих сім корів із фараонового сну.
– Йой, та коровка ще молоденька, має лиш дев’ятнадцять годику, што тото дев’ятнадцять году?.. Я у двадцять і п’ять єм са уддала… а молочко в неї смашненьнке, сметанки на два персти, а сиро яке?.. – хвалила стара корову, пробуючи унайти якогось купця на худобину.
– Я вам найду, тето, купця на корову, – пообіцяв старій Василь Лавиця.
– Йой, Васильку, уддячутися, молитися буду за тебе, – раділа стара.
– Знаю одного волохуцника з Нижнянки, який закуповує деяку чаклю.
– Ой, Васильку, та в мене не чакля, коровка ще молода, ледви дев’ятнадцять годику… – почала вихваляти стара свою коровку.
Через два дні Василь Лавиця направив  до старої Афічки волошина. Той  пообзирав корову, і не відаючи, що стара не знає розмовляти по-румунськи, запитав:
– Кит чере?1
– Черево, паночку, черево, бо тільна та ще й напоїла єм її пуйлом, а коровка молода, паночку, лиш дев’ятнадцять годику, што тото дев’ятнадцять году?.. Я у двадцять і п’ять єм са уддала… А молочко в неї смашненьнке, сметанки на два персти, а сиро яке?.. – прихвалювала стара корову.
Волошин глянув на Афічку, як на святу Варвару, й питає далі:
– Кит кости?2,
– Кости, паночку, кости, бо на шметелі та на чуприку єм єй узимовала, бо Чауческу3 молоко просить, а обметиць не дає, не дало би му продихнути із боговорожником остатнім, а коровка в мене на дев’ятнадцятім годику, ще молоденька, я у двадцять…
Накінець зрозумів волошин, що баба не розуміє нічого, що він її питає, витяг гроші і вилічив бабі дві тисячі леїв, взяв корову за мотузку і, вказуючи на стежину, запитав:
– Бабе, унде дуче караре?»4
Господи святий! Як підскочить баба до волошина, як закричить на нього:
– А карав би ти маму свою, а не мою корову! Дивись на него з непотрібом непотрібним! А мені, дурнуй бабі, треба було коровку продавати? Ой-йой, Зорянко-о-о! – заголосила баба.
Волошин знизив плечима і потяг коровку за собою, як реморку через Царське.
Та, на свою біду, переходячи через потік стижеретський, зустрічає Одотю Митрову, яка водила свою Жужію до Гирганця на злучку з бугаєм.
– Буне дімінеаца! 5 – привітався волошин.
А Одотя до нього:
– А заміняв би ти бог вилиці! Дивиса на нього з помийняком, купив від Гафічки чаклю – кості як флудці на луйтрі6, і до мене «Будемо мінятся!». Хотів би ти, Скаріоте, та з твоєї чаклі буде корова, коли я в сухарицю са цмокну!»

1 Кит чере? – скільки просиш (рум.)
2 Кит кости? – скільки стоїть (рум.)
3 Чауческу – Чеаушеску
4 Бабе, унде дуче караре? – бабо, куди  веде стежина (рум.)
5 Буне дімінеаца! – добрий ранок (рум.)