Хтось мудрий сказав, що ревнощі-це взагалі дурне відчуття. Ревнувати, коли нема на це причин – по-дурному, бо ж причин то немає. Ревнувати коли причини вже є – теж по-дурному, бо вже занадто пізно… Щось є в тих словах. В обох варіантах виходить, що ревнощі це щось погане. Але так чи інакше вона непомітно прокрадається в наш мозок (чи то серце) і бавиться там в свої хитрі ігри. І ось ти навіть не встигаєш помітити, як стаєш її жертвою. І тут: пішло-поїхало)))
Ось ти вже насторожуєш вуха, коли в нього лунає телефонний дзвінок і він виходить говорити в іншу кімнату… Чому ж це він вийшов? Думка в ту мить одна: “Це Вона!!!”. Ну так, звісно, це неодмінно саме Вона! Не колега по роботі, з яким в нього термінові справи, не мама і навіть не сестра! Саме від Неї, а не від телефонного оператора йому приходять повідомлення в 10 год. вечора. І як же ручки сверблять взяти той маленький чорненький телефончик і добряче у ньому покоперсатись. Але ж совість, як хом’ячок, починає гризти вже на ранній стадії зародження тієї думки. І чи вдасться її приспати хто-зна…
Та навіть якщо телефон роздобути не вдалось, то доступ до соцмереж відкритий в будь-який час доби. І ти вже вивчаєш кожен піксель його стіни “Вконтакті”, всіх гостей його сторінки в “Однокласниках”, шукаєш чи є він на сайтах знайомств, інших не таких популярних соцмережах. І десь там ти ну точно знайдеш якусь підозрілу молоду особу, яка ну точно не його однокласниця-одногрупниця-колега. А може це Вона? 
А ось ви гуляєте теплого осіннього вечора. Він тримає тебе за руку. Ти щось розповідаєш. Поруч проходять незнайомі люди. І хтось з них говорить йому приємним голосочком ”Привіт!”. І добре, що в ту мить він тримає тебе за руку… 
Бо це ну точно може бути Вона! Це ж така відома сцена з усіх тих серіалів, де такі випадкові зустрічі неодмінно закінчувались жіночою бійкою! Серіали ж не брешуть! 
Ти вже навіть уявляєш як вона виглядає… Вона просто мусить бути повною твоєю протилежністю. Напевно висока шатенка з зеленими очима, довгим хвилястим волоссям. Або брюнетка з каре, схожа на француженку. І щось в тому намальованою твоєю уявою, образі вже навіть подобається тобі. А може ти десь в глибинах своєї підсвідомості починаєш його розуміти і навіть схвалюєш його вибір? І вже готуєшся до найгіршого….
Схоже на божевілля? Поганий настрій? Істерики? Життя нагадує постійне змагання? Здвигаєшся від кожного звуку його телефону? Відчуваєш себе напоготові щосекунди? Звісно ж! Ось вони-результати ревності. Правда ж не зовсім те, що мало б бути?
Насправді ревнощі двояке відчуття. Напевно з однієї сторони це схоже на маніакальну нав’язливу думку, залежність, хворобу, яка виникла в результаті якихось особистих комплексів чи страхів. Проте, саме ревність стимулює багатьох дівчат залишатись завжди найкращою для свого коханого. Це стосується зовнішнього вигляду, інтелектуального розвитку та навіть кулінарних здібностей. Чого ж не зробиш для того, щоб він залишався щасливим))) Або ти. Або обоє залишались щасливими. І жили довго і щасливо, і навіть померли в один день.
Хоча може все-таки краще ввімкнути здоровий глузд, поглянути кого він тримає за руку, кого цілує, з ким проводить свій час, з ким розмовляє, ділиться чимось, кому дарує квіти і готує ранкову каву? І зрозуміти, що якщо поруч не хтось інший, а саме ти, то напевно він все-таки хоче бути з тобою, і напевно для нього все-таки найкраща ти… А чому він терпить тебе таку ревниву і непосидючу, це вже його особиста справа, і вже зовсім інша історія…
Ревность – остроумнейшая страсть, но вместе с тем еще величайшая глупость.
Ф. Ніцше
duvnuj каже:
а ще кажуть частенько: хочеш заховати – постав на видному місці
. пробувала – діє, щоправда не на стосунках, але…
). Найголовніше в цій справі (чи то пак хворобі) – не переводити її в хронічний стан, бо тоді й собі й коханій людині шкодиш.
Так, звісно, ревнощі – це хвороба, а хвороба – це захисна реакція організму на загрозу. Окрім того іноді так і хочеться якогось малесенького скандальчику(ну щоб потім добре помиритися
Тому повністю підтримую автора: краще все-таки ввімкнути здоровий глузд
Якщо ревнуєш, значить не байдужа.Я мало бачив закоханих людей які позбавленні цього відчуття, або вони тоді просто вдавали закоханість.Інколи і іншій стороні це приємно, ящо це звісно у розумних межах,так що кохайте – ревнуйте!
До Олексій Тичко:
Звісно що краще іноді трішки поревнувати ніж бути абсолютно байдужою до того, що в коханого там щось відбувається на стороні)))) Головне – не перегнути палку)
а я ще знаю одну субстанцію, яка витікає поміж пальці, якщо стиснути кулак…
До duvnuj:
заінтригував – розповідай)
аби в мене кинули чайним сервізом? о ні…
ставлюсь до ревності як до хвороби, яка виліковується тільки з часом.
Дорослішаєш, стаєш мудріший і вона по трохи лікується.
ревність – це і ознака не довіри, і твої мурахи в твоїй голові, і існуючий здавна стереотип, який працює не на користь людям, парам і закоханим. Адже ревнують не тільки люди які кохають один одного. Це нестерпне почуття власності, думається “він мій і не дам його нікому рухати, дивитись, закрию в клітку і надіну паранджу”.
Ревнують мабуть, як чоловіки так і жінки однаково
От тільки жінки більш темпераменті і екстравертні. Все їм приховати важче і промовчати в потрібний момент коштує неабияких зусиль. Тут чоловіки мають більш солідний вигляд.
До uliana:
не ревність, а ревнощі!
п.с. “він” паранджу носити ніяк не може! бо він – це він…
duvnuj каже: