Вражена

Вражена! Вражена у саме серце, не знаю чи доживу до ранку …

Очі  вилили всі запаси горе-сліз і все кудись в нікуди… Так вражена, ні не так як підбита птаха, що вже ніколи не здійме крил,  ні, але десь дуже близько . Розбита вся моя одинокість, розтоптане все самолюбство.  Коли там  під дощем стояла боса і чекала на диво, а ті краплини липли до мене, як цигарковий дим чіпляється волосся, як голодний погляд шукає жертву так і ті, липучі недруги пронизували мій одяг , щоб досягти серця і вразити все сильніше! Розбита?  Ні, бо можна було б зібрати і зклеїти, як колись в дитинстві слиною…  Розтоптана? Ні, бо згодом піднялась і почала мстиво жити, величати  недругів, адже  від них не болить так як від друзів…

Я просто вражена… не нелюбовю і не ненавистю, я вражена байдужістю! Невже людське життя можна визначити наявністю тих чи інших речей, лакмусових папірців чи банківськими рахунками? Чому речі в вітринах приваблюють нас настільки, що ми не помічаємо веселки?… Я не така! Я жива я її бачу  і скільки себе пам’ятаю мріяла  вплести у волосся .

Зараз стало дико  смішно … швидко підіймаюсь сходами . Ні я не бігтиму в нікуди, аби від тебе, не цього разу… Я бігтиму до перемоги , все вище і вище ! Тепер,  попри нелюдський біль і брак тепла,  яке витекло із не винними слізьми  я бігтиму … холодно, на якусь хвильку стало холодно. Вітри непрощення завівають у саму душу. Я прожену їх ! Хоч і вражена та не переможена, я сильніша від того щоб в мені вили свої гнізда чужі болі.  Я встану, я наберусь сили, не тоді коли лежатиму зализуючи рани, чи звинувачуючи всіх і вся у своїх бідах ,я підіймусь коли бігтиму, «підійму крила, як орли і полечу».

Там у піднебессі думок мені  буде вперше байдуже на тебе… яка в тебе тепер машина, ти вдягнеш фрак чи смокінг… там ти не зможеш перевести мій погляд від ясного неба на дівчину, що неправильно тримає виделку…

Я так довго жила в брехнях … я не бачила доки мене не вразило, не ранило, а тепер…  я бачу повітря! Його такий різний витаючий  всюди аромат , чую дитячий сміх чи старечу лайку… я чую!

Пелена контролю зникла, а я лишилась , я так багато мала, я так багато знала, я так багато ким була, а тепер… Пошарпаними  масками  прикриті рани (доки не зарубцюються  щоб вітри безнадії мене не шматували) стою прикриваючись крильми. Я вчитимусь жити далі так, аби  не стати тобою, не бути тою, від долі котрої зрекалась під вчорашнім дощем. Я зранена , але я полечу . .. Я знаю що мої сходи ведуть догори!