“Комора”: архаїчний тест на жіночу цнотливість та чоловічу силу

Колись європейці вважали українців найцнотливішою нацією у світі. Поширенню такого уявлення сприяв французький подорожник Гійом Левассер де Боплан. У своєму знаменитому “Описі України” (XVII ст.) він звернув увагу на подробиці весільного “обряду комори”, під час якого відбувалося перше злягання молодят.

“Коли підходить час класти наречену на шлюбне ложе, жінки, родички нареченого, забирають її і відводять до покою, де роздягають догола і докладно оглядають її з усіх боків, заглядаючи навіть за вуха, у волосся, між пальцями ніг та інших частин тіла, щоб переконатися, чи ніде немає захованої крові, шпильки або шматини, просоченої якою-небудь червоною рідиною. Якби щось подібне знайшлося, весілля порушилося б і зчинилося б велике замішання. Коли нічого не знаходять, на наречену одягають гарну бавовняну, зовсім білу нову сорочку, потім кладуть її у постіль між двома простирадлами і приводять потайки нареченого, щоб ліг разом з нею… Коли під час щасливого поєднання наречена подасть якийсь знак втіхи, усі присутні одразу ж починають підскакувати і, плещучи в долоні, зчиняють веселий галас. Родичі нареченого, не відходячи, стоять на сторожі коло ліжка, прислухаючись, що там відбувається, чекаючи, щоб відслонити завісу, коли фарс буде закінчено. Тоді подають нову білу сорочку, а якщо на знятій з неї знаходять сліди невинності, наповнюють увесь дім гучними криками радості і вдоволення, і вся рідня їх підтримує…

Наступного дня грають ще один не менш кумедний фарс, що повинен видатися неймовірним тому, хто цього ніколи не бачив. Робиться це так: в обидва рукави сорочки просовують палицю, сорочку вивертають навиворіт і носять наче знамено вулицями міста з великою урочистістю, ніби це прапор з почесними слідами битви, аби весь народ переконався у невинності молодої і чоловічій силі її мужа.”

Згодом цей архаїчний обряд весільного циклу привернув увагу українських етнографів ХІХ – початку ХХ ст.

Із записів відомого українського антрополога Хведіра Вовка (1847 – 1918) дізнаємося, що в деяких регіонах України молодим перед “обрядом комори” рекомендували не примушувати гостей дуже довго на них чекати. Цю пораду давали тому, що, згідно з народним розумінням, головна мета перебування молодих у коморі – це негайна дефлорація молодої та повідомлення про цей факт усіх присутніх на весіллі.

“Іноді це все трохи затягується, коли молодий не виявить досить енергії для досягнення головної мети обряду. Тоді старший боярин та дружки виводять його з комори, ходять з ним по цілому дворі, відчиняють всі зачинені двері, відсувають всі засувки, розв’язують всі вузлики, де б вони не були, тощо, а коли й це не помагає, то молодого заступає старший боярин або дефлорацію проводять штучним способом” (Вовк Х. Студії з української етнографії та антропології.)

В одній з пісень, що її звичайно співають при цій нагоді, налякана дівчина скаржиться матері, що її ведуть до комори, що молодий намагається доконати на ній певний акт:

“Ой, мамцю, мамцю,

До комори ведуть !”

— Цить, доню,

Тобі меду дадуть !

“Ой, мамцю, козак

На мене лізе !”

— Цить, доню,

Він тебе не заріже !

“Ой, мамцю, вже й ножик виймає ! …”

— Цить, доню, він боже думає.

За твердженням українського етнографа Павла Чубинського (1839 – 1884), молодий не смів докінчити акт, а мусив обмежитись самою дефлорацією. Зі свого боку молода, яку навчили свахи, відштовхувала його зараз же після першого зближення.

А наколи молодий з тої чи іншої причини був не годен до чину, якого від нього вимагали, причину його несили звичайно вбачали у браку поваги до певних звичаїв та до певних заходів остороги, що їх завше треба вжити.

Так само це також пояснювали чарами, що до них спричинилась сама молода, а то, може, до справи вмішався і якийсь ворог, встромивши десь голку чи зав’язавши вузлика. В першому випадку молодий мав розірвати сорочку своєї жінки, щоб знищити силу чарів; у другому випадку шукали причину лиха і, коли знаходили щось підозріле, казали: “От якийсь дідько з пекла кепкує з нас !”. Але коли нічого довести не вдавалося, обвинувачували молодого і навіть били його. Перша сваха брала молодого за руку, вела його у двір та примушувала витягати всі цвяхи, які траплялися по дорозі: в дверях, у колесах тощо, аж поки він не відчує, що йому стало ліпше.

Отож, традиційний український весільний “обряд комори”, під час якого відбувалося перше злягання молодят, слід інтерпретувати не лише як перевірку цнотливості нареченої, але й чоловічої “прутнеспроможності” молодого.