Ходжу сумний, шукаю порятунку
У сірих перевулках між будинками
Чи ліків від твого страшного трунку –
Літа печаль порожніми зупинками.
І бродять хмари в небі посивілім,
Щебечуть мрії пісню про закоханість.
А я шукаю ліків від похмілля…
Напитися б тобою, наче соком. І
Спинитися, мотив дощу почути,
Доріг потоки стерегти замріяно
В колисці хмарочосів потонути,
Однак тебе забути не зумію я.
Сподобалось? Поділись з іншими...
Переглядів: 310
то лише у мене лишилось відчуття чогось незавершеного? так ніби ще проситься якась строфа, рядок.. неначе “далі буде”… ніби історія не завершилась…
Вірш цікавий, але ніби дійсно без кінця, щось не завершено по сценарію…
Гарний вірш! Особливо хочу відмітити літературний діаментик: “Щебечуть мрії пісню про закоханість”. Гарний вираз.
А сучасне літературне мистецтво не просто допускає, а навіть заохочує незавершеності. Це вже давно давно пройдений етап, коли у творах вся ясно і зрозуміло. Не цікаво ж! А так фінал лишається на вашій совісті. Хто що хоче, той собі такого і наплете
Чесно кажучи, я не думав, що буде так помітно, що він незакінчений. Він, як би це правильно сказати… “ще й не початий”. Справа в тім, що колись то мала бути поема. Я написав кілька листків, а потім все стер – залишив лише ці три строфи, бо вони мені сподобалися більше, ніж все інше.
ми уважні і вас одразу розкусили!
До jarofed:
Мені сподобалось. І фінал я там знайшла для себе. Це я вже просто аргументовала 
А я, до речі, нічого власно не казала про незавершенність
Цікавий ритм, щось у вірші є. Мов комора з сіткою, усе потаємне – десь всередині, автор дав побачити лиш те, що хотів, щоб бачили