Рятуємось втечею, вік наш коротший за прихоті
І вічність рахуємо через секунди німі
Встигаємо тільки потроху із розуму з’їхати
Рвемося на волю, а далі… не знаєм самі.
Ілюзія вдячності знову, мов лід божевільності,
Ця муза невинності тільки убогий мотив
Моєї блаженної втіхи, а може причинності
Скорботи… Турботи про те, що згрішив…
Ховатись дарма. Допоможе хіба самоспалення
Чи самопригнічення, ніч наче пастка… А ти
У ночі німій кришталевою кров’ю забарвлена.
Дорога скінчилась. Нам нікуди далі іти…
Сподобалось? Поділись з іншими...
Переглядів: 137
Ваші вірші зачіпають якісь глибинні струни душі. Певно, то якась телепатична спільна нота…
Дуже гарно, аж дух захоплює…
цікаво…
і ще оригінально по-своєму, адже використовується якийсь свій прийом…
Дуже дякую. Приємно знати, що хтось відчуває так само. Мабуть таки доведеться покопатися у своїх архівах, щоб відшукати ще трохи старих віршів. Шкода, що вони збереглися тільки на домашньому комп’ютері, до якого матиму доступ не раніше, ніж за місяць.
Ой та нічого! Повірте, спільнота ніде не дінеться!
за той час можете написати кілька нових
Або краще якусь провокативну статтю, аби я нарешті мав змогу посперечатися 
Ну останній мій вірш був написаний 5 років назад. Останнім часом не пишу. А щодо “провокативних статей” – розміщую їх здебільшого у своїх блогах (можете посперечатися там). Хоча, не виключено, що напишу щось і для УОС.
Вірші чудові. Ви дуже талановитий. Але і справді спробуйте виставляти тут статті. Буде цікаво)