Чому часто буває саме так: за одну секунду втрати контролю над собою своїми руками(словами, діями) руйнуєш те, що так довго намагалася зберегти, захистити від усіх? Чому? Невже так має бути, невже життя може бути аж настільки жорстоким? Чому за одну секунду дурості потрібно платити годинами суму, мовчання, сліз і важким болем? тупим болем, від якого немає [...]
Переглядів: 568
Скуштуй ще смаколиків:
Не хочу здатись жорстокою, але за все в цьому житті потрібно платити, а за дурість – в першу чергу. Чомусь люди, коли роблять дурість, не задумуються над тим, що
. І над тим, що від їхньої дурості страждає ще хтось. Тобі ще, можна сказати, повезло. Ти заплатила за дурість відразу і принаймні знаєш чому тобі погано. А люди, буває, платять і через рік і навіть не здогадуються за що. Хоча в таких випадках завжди треба пам’ятати про бумеранг (який повертається).
Я перепрошую, який це жанр, стиль?
Я не надто розумію. Це риторичне питання? чи питання до вірменського радіо. Бажаю авторам вдало визначати категорію, куди слід публікувати свої твори.
Бажаю не плакати в подушку і творчого натхнення.
З повагою,
Адміністрація УОС.
Щиро дякую за зауваження Адміністратору і дуже перепрошую за помилки,
недогледіла. Це таки риторичне запитання, так би мовити – “роздуми на тему” чи наболіле.
.
loreleya, спасибі за коментар. це не жорстоко, таке вже воно життя – кольорове.
чи повезло мені, покаже час, бо легше від усвідомлення своєї ж помилки не стає… добряче допомагають дописи на цій Спільноті, за що Вам окреме СПАСИБІ
А я не казала, що легше має стати від усвідомлення помилки. Я говорила про інше. Зараз ти знаєш, що зробила дурість і за неї розплачуєшся. А тепер уяви іншу ситуацію: та сама дурість, але тебе “пронесло” і все і надалі добре. А через якийсь час, може навіть доволі довгий, коли нічого не пророкує біди, починає відбуватись все те, що з тобою відбувається зараз. Або й ще гірше. То коли буде більше боліти?
Пропоную поміщати такі речі у категорію “Роздуми”…
чому це ви, пане Адміністратор, не кинули таку велику колоду невтішних слів, щодо граматики та вашого зразка стосовно написання статті?
пропуски, кома, і все інше… АААА???
Щодо допису, я б теж його назвала “наболілим”… Пишу сама собі листа…
Такі листи корисні для викидання бурхливих емоції на зовню, на нашкоджуючи іншу тонку натуру.
madama каже:
madama каже:
На мою думку,роблячи такі зауваження, треба було б бути уважнішим. В коментарях також варто приділяти увагу помилкам… В одному реченні їх тут декілька.
А що стосується допису, то це принаймі щиро і відверто написано. І кожен з нас мабуть в певний період відчував щось схоже…
madama каже:
В цьому дописі не назбиралась така критична кількість недолугих помилок, як у деяких інших рідкісних випадках. До граматики претензій немає. Більше до формату допису.
І прошу зауважити, що пан Адміністратор буде сам вирішувати які й кому слова писати. Адміністрація не пише невтішних слів, а просто намагається допомогти користувачам, підвищити якість і імідж їх статей, та вказує на конкретні помилки з метою їх подальшого виправлення.
Це треба виплеснути, переварити, відпустити і жити далі…
все що не вбиває нас – робить нас сильнішими.
Ви знаєте, я отут іще раз перечитав… і так подумав…
Не може такого бути. За одну секнуду, за одну дію, за один момент все змінитись не може. Ну пішла і дала йому по писку.. ну нехай… чи там пішла напилась і танцювала гола на шесті а фотки в неті зранку бачили всі його друзі… пофіг
один раз живем!
Якщо один момент псує усе – значить треба шукати інших причин. а момент – то інша річ! руйнування всього через якийсь момент – це:
1. заічпка (бо раніше причини не було а хотілось);
2. бажання заставити мучитись;
3. сумніви;
4. страдання фігньою (розповсюджений варіант).
Але якщо нічо не можна зробити – то нема чого шукати тих причин. треба жити!
duvnuj каже:
а жити треба в будь-якому випадку…
Зоряна Крачковська
як на мене, то ці помилки в коментах є типовими, і нічого страшного в цьому не бачу, ну неграмотна я, нехай… нецензури ви ж тута не бачите… Тому щодо коментів, можете й не придиратись, це мойо))
а щодо мого допису, то не знаю, я просто копіювала текст, який був без граматичних помилок, це вж у вас якісь проблеми))
щодо
ой, я вже й в коменті нагадила))
duvnuj каже:
От тому й не пофіг. Деякі помилки не виправляються. І потім можна дуже жаліти, що живем тільки один раз і “переграти” не можна.
duvnuj каже:
Звучить як виправдання себе. А от до когось іншого застосувати таку систему набагато важче.
madama каже:
гм. Мені здавалось, що допис це не зовсім повинен бути копійований текст.
madama каже:
Мені здавалось, що та фраза була написана не до тебе…
ЕМ… loreleya , Я КОПІЮВАЛА ЙОГО ЗІ СВОГО КОМПЮТЄРА, ДЕ ВЕДУ СВОЇ ЗАПИСИ, І ЦЕ НЕ ПРОСТО ЗКОПІЙОВАНИЙ ТЕКСТ, ЧИ ЯК ВИ МАЄТЕ НА УВАЗІ, ПЛАГІАТ.
До madama:
Для чого кричати? У нас таке не прийнято…
п.с. Додаткова рекомендація: копіювання в Word погано впливає на форматування тексту. всім авторам рекомендується копіювати у Блокнот, а вже звідти на Спільноту.
п.п.с. Не може такого бути щоб Ворд не підкреслив ті всі численні опечатки, коми, дефіси і всю цю купу недоречностей.
madama каже:
До madama:
Та спокійно, не потрібно захищатись, я й не думала нападати.
дОРОГИЙ аДМІНІСТРАТОР, Я ЗОВСІМ НЕ КРИЧУ, ПРОСТО ВИСЛОВЛЮЮ СВОЇ ПРИТЕНЗІЇ)
ЩОДО ТЕКСТУ, Я УЖЕ ЗДАТЬСЯ СКАЗАЛА, ЩО КОПІЮВАЛА І ЗОВСІМ НЕВИННА, ЩО ВАША СПІЛЬНОТА НЕ СПРИЙНЯЛА МІЙ ТЕКСТ І НАЛЯПАЛА КУЧУ ПОМИЛОК. аЛЕ ТО ТАКЕ…)
А ЧО ТУТА У ВАС НЕ МОНА ПІСАТЬ ВСЯКУ ГАДОСТЬ В КОМЕНТАХ? Я ВИСЛОВЛЮВАТИ ДУМКИ НЕ ВМІЮ ГАРНО, НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ, УДАЛЯЙТЄ))
madama каже:
Якщо здається – самі знаєте.
Якщо ручки Ваші дивної форми, не звинувачуйте спільноту. Те, що ви пишете з купою помилок вже всім відомий факт, і замість того, аби виправити їх Ви всім тут кричите, що так має бути. То Вам честі не робить.
madama каже:
На дурні питання не відповідаю.
madama каже:
Обов’язково. Кожен Ваш наступний коментар капс локом видалю чемно
З безмежною любов’ю,
Адміністрація.
До madama:
А чи мадама знає, що писати капс локом – це спосіб відображення крику на письмі? Чого ви кричите, ну та й чи пасує мадам кричати?
та йой, істерічка,))
duvnuj каже:
і ті причини завжди знаходяться, іноді їх не хочеш помічати(закриваєш очі і вуха), іноді знаходиш їм (чи то пак собі) виправдання…а в той самий момент вони так і колються.
Але ж правильно, ТРЕБА ЖИТИ, бо,як ви точно підмітили, що нас не вбиває – робить нас сильнішими (ну або інвалідами в гіршому випадку)
Десь читала, що кожному дається рівно стільки, скільки він може пережити, перестраждати чи порадіти. Та й зрештою, правду кажуть: не плач, що це пройшло, радій, що воно в тебе було
До mari:
Абсолютно правильні речі кажете! Єдине, що можу Вам порадити, чи то побажати – повірити у власні слова і більше того знайти у собі сили і змогу застосувати їх до себе ж. Бо частенько ми самі добре розуміємо як слід поводитись, а самому втілити це важко. Радити комусь, чи писати на папері – прошу дуже, а самому так вчинити – ціла проблема.
mari каже:
Часто ми хочемо бачити те, що хочемо… і не хочемо те, що не хочемо.. питання лише в тому коли ця халява скінчиться і явне вилізе назовні, а очі нарешті відкриються.
mari каже:
Теж свого роду непоганий вислів, але тоді основне – не нагромаджувати на власні плечі додатково тягара – більше ніж тобі дано винести. І головне не перебільшувати самому для себе проблему і кілька разів. Проблеми слід вирішувати, а не роздувати.
mari каже:
Куди ж без гумору, хоч і чорного
Можу потішити – від даних травм можна вилікуватись 
P.S. цікава тема. мені хотілось би бачити більше думок з цього приводу. і дуже шкода, що замість конкретних думок деякі учасники перетворюють дану тему на плацдарм для випліскування власних емоцій та висловлення особистих образ. думок мало, гонору багато. шкода.
duvnuj каже:
Ну то залежить від важкості і характеру нанесених травм
А якщо без сміху, то частенько (особливо в тих випадках, коли проблема емоційного характеру)важко вловити момент, коли починаєш саме “роздувати” проблему, замість того, щоб спокійно проаналізувати і зробити вірні висновки. Ви дуже влучно підмітили, що: duvnuj каже:
Як на мене, то найгірший варіант розвитку подій, то коли ти розумієш, що маєш проблему, знаєш про наслідки, усвідомлюєш, що давно пора щось радикально(чи не дуже)змінювати і вперто не хочеш цього робити в надії на “раптом поталанить і все вирішиться само собою(причому тобі обов’язково має стати краще)”, вперто чекаєш на диво, знаючи, що тут його точно не буде(принаймні зараз).
Дякую за побажання, намагаюся дослухатися до розумних порад і своєї голови
, навіть трішки вдається 
ха, прикол…
а коментарі автора – “вапсчє убійства” … пеши исчо )))
отой допис нагадує мені якусь 58 сторінку мого щоденника за 1999 рік…
Мені дуже подобається позиція автора – бути жертвою того, що сама ж натворила. Сидить собі, плаче в подушку, щось там їй всередині розривається. Все так кльово
І жодного запитання до самої себе – а як йому? зважаючи на те, що трубку не бере, чи взагалі виключив телефон. Образився… ігнорує.. А ти повільно помираєш? Та не дай боже… Сходи в онколікарню – подивися як повільно помирають маленькі діти від раку.
Але нє – винен хлопець… бо не реагує на дзвінки. Напевно такий наш дівчачий менталілтет – спочатку зроблю, а потім подумаю)) А секунди дурості – так в них і є весь сенс ) Шкода мені вас, автор, що Ви не вмієте користуватися цими секундами
(… цікаво чи влетить мені від адмінів за такі коменти)
50×50 каже:
Думаю, що не влетить)))) Але це
50×50 каже:
щось трошки занадто… Аж мурашки по тілу пробіглись… Хоча поради ваші слушні. Цікаве бачення ситуації.
До Зоряна Крачковська:
мейбі… просто якщо людина не знає що це таке “повільно помирати”, тоді нехай не стверджує, що це з нею відбувається. Це щось на кшталт фрази – “на смак як пральний порошок”. Всі дуже люблять її говорити, але ж зрозуміло, що ніхто і ніколи не додув би з”їсти ложку аріелю до кави
а тут те саме – я лежу і повільно помираю. Бо він не бере трубку.
Яка може бути порада? – Лягай і помирай. Коли набридне – встань і займайся далі своїми справами.
50×50 каже:
Ну так звісно можна казати.. коли була в такій ситуації, пережила то, і тепер оглядаєшся на то з посмішкою. Але коли досі в тому варишся – то явно не до займання справами…
згадай себе в далекому 1999-му
До Адміністратор:
Згадую – мале було і дурне. І думала не головою, а п”ятою точкою. Не проводьте паралель між мною і автором, бо якось негарно вийде
Проходить час – приходить розум.
Але його треба дочекатись. Завжди коли шось стається і людина на емоціях – то все виглядає паскудно. Але ніколи так не було шоб ніяк не було. У всіх все буває і все треба пережити.
50×50 каже:
Звичайно, дякую за комент, та ніхто не сидить і не плаче, а живе, радіє і посміхається, іноді сумує – світ не завмер.А питання до себе вже знайшли свої відповіді.
Що ж до
50×50 каже:
я бачила, як помирають діти, і ніхто не може їм допомогти(нікому не побажала б таке бачити хоч раз).
Чи винен хлопець? Винні обоє, причому десь так 50*50
Вважаю цей коментар гідним.
просто. і все.
ну-ну…
duvnuj каже:
Підтримую!