Ти плід моїх фантазій. Божество,
яким у кілометрах стати просто.
Я сію у повітря спогад–просо,
я обрізаю мрії наче коси
і вчуся планувати не на двох…
Ти кара за мої важкі гріхи,
ти гріх, найбільший мій і найсолодший.
Мій перший біль, моє вологе ложе…
Я ще на сонця пелюстках ворожу
і вірю в силу лінії руки…
Ти плачеш воском вишні у мені
і снігом танеш, і несешся листям…
Я маю сто причин чи навіть двісті
дивитися у недоглядні висі
і знову не сказати вбивче «ні»…
Ти ідол мій. Ти мій поганський бог,
моя печаль, і радість, і провина.
Ти всесвіт мій. Ти друга половина…
Та тільки ти нічого не повинен
про це дізнатись… Ми ж бо не удвох…
Контекст:
***
ти богом був, що впав з небес…
твоя опівночі волхвиця
в жертовнім ложе в складках ситцю
молила – і здригався світ
ридало небо
танув лід
здіймались руки в ритуалі…
ти щастям був їй і печаллю
і спогадом усіх життів
ти диво сотворити вмів…
узяв дари
лишив волхвиці
солоні запахи у ситцях
і зник розвіявсь як туман…
у неї ще здригався стан…
і ким ти був, що впав з небес?
дякуюємо автору за прекрасні вірші…
в нас тут давненько такого не було
Натолочко, дяку!
Сонечка та натхнення!
Цьом!
ото файно вийшло))))
а чого мені ніхто ніколи не бажає натхнення! і цьом теж)))
Дякуємо за активність.
Ми бачимо, що Ви уже розібрались як функціонує спільнота і вдало публікуєте твори, ми надаємо Вам статус Автора Спільноти. Відтепер Ви будете відображатись у списку авторів на сторінці Автори, а також матимете змогу самостійно публікувати свої дописи без попередньої відправки на узгодження.
Вітаємо. Успіхів.
Адміністрація УОС.
Дякую Вам красно і цьомики))))