Гасло «Схід і Захід України разом!» не є новим, але ніколи не втрачає своєї актуальності. Напередодні Дня незалежності України хотілося би знову звернутися до нього, бо, на жаль, суперечки всередині країни не стихають; вони з’являються знов і знов зі приводу історії, мови, політичних і релігійних поглядів тощо. Нетерпимість сторін призвела до ворожих настроїв і створила стереотипи на кшталт «На Заході живуть самі бандери-націоналісти, а на Сході — москалі-бандити».
Розбудова сильної незалежної України вимагає від її жителів, особливо молодих, примирення, толерантності, довіри. Недарма з 16 по 23 квітня 2010 р. в Україні проведено Тиждень довіри під патронатом «славетного онука славетного діда», президента Міжнародної організації «Ініціативи змін» (раніше — «Моральне переозброєння») Раджмохана Ґанді.
Сучасні філософи стверджують, що наразі в дискусіях кожен має свою правду, тому часто дискусії не мають сенсу. Як не парадоксально, але низка гострих питань не мають єдиної істинної відповіді, бо аргументи всіх сторін є однаково сильними. Приклад такого гострого питання: «Ким є воїни ОУН-УПА?» Не буду вдаватися до подробиць і викликати на себе гнів прихильників різних позицій. Це й не потрібно, бо сьогодні ми творимо сучасність, сучасну історію; якою вона буде, залежить тільки від нас.
Я роблю для незалежної України те, що залежить від мене, без усіляких проблем спілкуюся з людьми з усіх куточків країни. Як донеччанин я можу сказати, що успіхи Донецька — це успіхи України, бо, незважаючи на численні провокації, Донецьк — українське місто, а не російське чи радянське. В цьому місті живе величезна кількість людей, які люблять Україну, українські традиції та володіють українською мовою на найвищому рівні. Серед цих людей є мої вчителі. Я намагаюся використати надані ними знання максимально ефективно.
Без сумніву можна сказати, що 20 травня 2009 р. ФК «Шахтар» (Донецьк) виграв Кубок УЄФА для всієї України. Тієї ночі я був у Києві й чув, як над нічним Києвом лунало «Шахтар — чемпіон!». Пізніше я дізнався, що те саме лунало наді Львовом, Донецьком і багатьма іншими населеними пунктами України. Радісно, що в цей момент ніхто не думав про політику та історію.
Я радію успіхам не лише «Шахтаря», а й усіх інших українських клубів. 15 серпня 2010 р. після закінчення матчу «Шахтар» (Донецьк) — «Карпати» (Львів) на «Донбас-Арені» я підійшов до фан-сектору «Карпат», поаплодував фанам «зелено-білих» і побажав успіху в Лізі Європи. Вони трохи здивувалися, але все ж помахали мені руками у відповідь. Сподіваюся, що скоро гострі суперечки припиняться й нікого не буде дивувати єдність такої різної, але такої рідної для її жителів України.
Вітаю всіх зі прийдешнім Днем незалежності України!
P.S. Можливо, я не правий. Виправте мене.
P.P.S. Припускаю, що можу бути підданий жорсткій критиці з боку прихильників ОУН-УПА.
не можу не погодитись.
лише можу поправити в одному моменті – суперечки не виникають, а їх майстерно створюють політики та інші нечесні люди які гріють руки на ворожнечі всередині країни. поки дурні б’ються між собою, розумні розкрадають останнє що лишилось.
а насправді та вся нетерпимість то скорше міф, і шкода що так багато людей в нього повірили. але дійсно є досить таких людей які кричать шо у Львові самі бандери а в Донецьку там бандити і таке інше… і ті вигуки “геть москалів” і таке інше… то вже не раз обговорювалось і я не буду знов про то писати… просто тих рагулів хочеться дійсно придушити шоб не псули імідж… і нерви…
а так то все гуд – єднаймось))) організмами)))
Для того щоб розбудовувати майбутнє, треба оглядатися назад.Не хочу заглиблюватися у довгі дискусії.На жаль, складається враження – що ми дійсно дві різі нації, руками однієї складової з міфічно цілісної нації, на найвищу посаду в державі стала людина з дивною біографією.Яка зараз систематично нищить останки незалежності, мови, яка заперечує геноцид і так далі…Я не говорю , що всі там такі, але більшість у цьому поганого нічого не бачать, для них – це норма.Вони генетично себе відчувають представниками іншої нації, іншої держави.Я підтримую те, що писав Андрухович.
Признаюсь чесно, донедавна була затятою і в чомусь навіть жорстокою патріоткою… чому саме жорстокою, бо не визнавала людей їз сходу, людей, які розмовляють російською, ні, навіть маскальською мовою і в голос говорять, що вони такі ж патріот як і я, і так же люблять свою Батьківщину. Мене це страшно обурювало. Але деякі ситуації змінили мою думку. І насправді хочеться вірити в те, що колись протилежні сторони країни обєднаються і вважатимуть себе цілою та повносправною незалежною державою!
Стосовно статті, цікава та хвилююча.
Може колись і стануть, але чекати 100-200 років у мене нема можливості.Або заморозьте мене, щоб потім я проснувся у державі в якій на історію дивляться під одним кутом зору, з повагою ставляться до національної мови, а не сміються над нею.Поважають традиції свої, а не нав’язані іншою нацією і так далі…
добре коли люди розширюють свій кругозір та усвідомлюють свої помилки.
а щодо тої єдності – вона є… просто не всі то розуміють… піддаються масовій істерії та махінаціям політиків..
Олексій Тичко каже:
оптимістично )))))) а якщо її вже до того часу не буде?)))