Провидець

Провалля снів мене приводить в нікуди -

Я шаленію і мовчу від думки тої…

Неначе впевненість була, та де сліди

Моєї мрії неосяжно-золотої ?

Що відбувається і де моя душа,

Я зрозуміти намагаюсь і не можу…

То я тримаюсь, то зісковзую з ножа,

На божевільну я стаю дедалі схожа…

Все пустота, що не охоплює подій;

Я відчуваю, що вона живе у скронях…

Пора вшиватись, але цей перелік дій

Вже має значення лише в моїх долонях…

Я посилаю все до біса кожен раз,

Коли не можу зрозуміти свої суті…

І кожен раз я розумію – ще не час

Свої бажання закидати в ванну ртуті…

І я росту, і здобуваю нових знань,

А люди далі залишаються скотами.

Душа стомилась від постійних запитань,

А я їй відповідь не дам лише листами…

Мені хотілось би дізнатись наперед,

Чому я дійсно відчуваю цю тривогу?

Якщо я хвора – то відправте в лазарет -

Мій сірий дім, такий спустошений і строгий.

Мені не страшно підніматися у ніч,

Коли я знаю, що позаду є людина.

Але найбільше я боюся протиріч,

Що виникають, коли істина – єдина…

Коли ти віриш у пророцтва та чуття,

Передбачаєш всі події та пригоди…

І коли думаєш логічно про життя,

Поклавши на ваги проблеми, «за» і «проти»…

І твоя істина розірвана навпіл

Чекає мовчки твого вироку у справі…

Ну що, це те, чого ти так завжди хотів?

Невже не те?.. – А твоя логіка у славі!

Я випиваю другу склянку молока,

Яке ненавиджу ще з раннього дитинства…

Таке життя. Зіграти ролі слабака?

Та ні, вже краще безнадійного провидця…