Колись я думала, що виживу сама.
Колись я мріяла, що знову покохаю.
Але минула осінь, і зима.
А що змінилось, віриш? – не згадаю.
Колись молилась за здоров’я тих,
Кому хоч раз молилося за мене.
Колись я вірила, що вітер хоч притих,
Але гуляє. Листя рве зелене.
Колись здавалося, що дощ, то не біда.
Колись усі казали: «будь, що буде».
Колись усе навколо – простота.
А зараз всі дорослі, хмурі люди.
Колись і чорне з білим – кольори.
Тепер і райдуга, здається, чорно-біла.
Колись – безмежність. Сміх й чорновики.
А зараз попіл. Все перегоріло.
Колись я думала – дитинство назавжди.
Батькам не вірила. Та що вони там знають?
Тепер вивчаю мінуси й плюси.
Та в чім різниця… Віриш? – не згадаю.
Сподобалось? Поділись з іншими...
Переглядів: 465
Скуштуй ще смаколиків:
ммммммм. Дуже сподобалось. Як завжди, блискуче.
І дуже точно.
Записуюсь в ряди фанатів автора….
гарно.життєво…
щойно побачила, що я вже раз в ті ряди записувалась)))))))
Це може означати тільки одне – тіште нас своїми творами частіше)))
loreleya каже:
щось нічого в голову не лізе останнім часом… ото від зими – перше, що мені “вродилося” =)
З успішними пологами!
Класний вийшов вірш…
навіть трохи дитячо-наївний
До duvnuj:
я знаю, що ти мене ніколи не образиш
угу…це точно
колись в щось там….вже й не згадаю, мабуть, бо не варта це щось того щоб згадувати
гарно, і сумно
чи може реалістично, ех, таке життя
дуже красиво написано…
Талановито написано! Головне, що все правда!!!