Хтось

- 8067…
- 8067…
- 8067…
- 80674…
- 809765431…
- Алло…
- Алло… Привіт. Радий чути тебе. Як ти?
- Забери мене…
- Виїжджаю…

………………….и в телефоне всегда есть кто-то с кем вроде можно, но не охота…………………..

Вона просить його приїхати і забрати її. Він не питає куди. Він знає, що їй треба просто поїхати. Він не задає зайвих питань. Він відвозить її кудись за місто.Він розуміє її. Знає, що їй потрібно. Вони на диво розуміють одне одного без слів. Вони майже не говорять в машині. Вона бачить як він вимикає телефон. Йому не байдуже. Вона просто дивиться крізь вікно на мокрий асфальт. Він час від часу поглядує на неї. А вона сидить, звернувшись клубочком, обійнявши коліна двома руками і погляд далекий-далекий… … В колонках АТВ…. В душі маленький ядерний вибух… Він про це знає. Знає, чому в неї знову червоні очі… Але мовчить. Він знає, що вона не хоче про це говорити. ….Він відвозить її за місто. Вона ступає босими ногами по мокрій траві. Він переживає, що вона застудиться. Їй байдуже. Вона ловить мить. Вдихає свіже повітря на повні груди. І посміхається. Він не зупиняє її. Чекає біля машини…Вона повертається. Він окутує їй ноги теплим одіялом…. ….Повертаються додому у жовтогарячих вогнях нічного міста. Під під’їздом вона цілує його в щоку і мовчки говорить «дякую». Його очі блистять. Вона знає від чого. Тільки і тут слова не потрібні. Він знає, що вона не хоче цього чути. Обоє мовчать. Легкий помах руки на прощання і її силует ховається в коридорі. Він стойть ще декілька хвилин і тільки тоді їде. Вона засинає. Вперше за декілька тижднів з почуттям спокою… Вона вдячна. Що він є.