Слава КПСС!!!

Отже, хочу повідати вам заради вашого саморозвитку (у кого ще така властивість не здеградувала у цьому буденному світі сприйняття дегенеративної атеїстичної дійсності, а таких, надіюся і знаю, на цьому сайті всі 100%), нейтральним людям заради відведення їх від гріха стати комуністом (або бути лібералом), і комуністам, щоб понервувати цей нещасний, збідований, та ображений (при чому по-різному) такими нетолерантними ксенофобами-фашистами із расовою і національною нетерпимістю як я, пролетаріат, деякі із «самых гуманных в мире» (найгуманніших в світі) способів слідства в СРСР.

Значить, першим за номером є ГУЛАГівський добрий жарт «поддать пара» (піддати пари) над новим етапом зеків.

Для заспокоєння зеків, які обурювалися довгим очікуванням у «відстійнику», перед прийомом етапу у ВТТ при 30˚-40˚ морозу обливали з вежі водою з пожежного шлангу і на розсуд (свавілля) начальства через 2-4 години обледенілих заводили в зону.

Ще один із звірячих методів вирвати у «ворога народу» зізнання – перекрити доступ кисню.

Під час допиту спеціальні працівники НКВС «молотобійці» чи «колуни» на допомогу слідчим (часто і самі слідчі) одягали на голову жертві гумовий мішок для перекриття дихання. Після декількох таких прийомів у жертви йшла кров з носа, рота, вух…

Також на допитах «ворогів народу» широко приймався прийом «стойка мордой в угол, руки по швам» (стійка мордою в кут, руки по швах).

Жертви НКВС «вороги народу» стояли на допитах по кілька діб без сну, води, їжі, відпочинку, в результаті чого розпухали ноги. Коли жертва падала від безсилля, її обливали водою, били, і знову ставили в куток.

На зображенні нижче – вибір рабинь-коханок з нового етапу із членів сімей «ворогів народу» начальством ВТТ

Жінки «вороги народу» проходили огляд перед відбірковою комісією по розподілу по роботам голими. Жінок, які сподобалися, відправляли в обслугу табору, де вони ставали коханками. При відмові направляли на лісоповал та інші важкі фізичні роботи. Або направляли в ШИЗО за провинність, і морили голодом, та ін.

Покарання зека за напад на слідчого по нагляду за УМЗ – в гамівну сорочку.

При тугому сповиванні в гамівну сорочку хуліган витримує не більше 30-35 хвилин і просить пробачення за свій зухвалий вчинок…

Жінок і дівчат «ворогів народу» заштовхували в камери кримінальників на одну ніч і більше.

Щоб вирвати у жінок і дівчат «ворогів народу» потрібні слідчому НКВС покази (крім допиту 3-ї ступені – катувань) їх поміщали в камери кримінальників, де вони піддавалися звірячим знущанням і груповим зґвалтуванням, після чого жертви накладали на себе руки (вішалися, різали вени, їли землю і т.д.)

Працівники НКВС при допитах застосовували староруське катування – «дибу»

Узаконений Сталіном і генеральним прокурором СРСР А Вишенським допит 3-го ступеня дозволяв вибивати будь-які свідчення у “ворога народу” на себе та інших осіб. І багато, щоб позбавити себе від подальших тортур, “признавалися” в шпигунстві, диверсії, змові і так далі, свідомо йшли під розстріл в забійному цеху УФУ НКВД.

Деякі нелюди ГУЛАГу в роки культу, заради потіхи, жінок з контингенту “ворогів народу” за провину садили на мурашники.

Молодих жінок, що відмовилися бути коханками катів ГУЛАГу, садили на мурашники, прив’язували до дерев «на комарі і мурахи». Інколи в піхву вставляли рослинну трубку – дудку або бересту для входу мурахам. На ноги прив’язували розпалку. Часто катам допомагали зечки-крадійки.

У одному з підвалів НКВС в роки культу:

По ученню Генерального прокурора СРСР Вишинського – всі методи хороші, щоб отримати визнання. Працівники НКВС застосовували до «ворогів народу» бузувірські тортури – автонасосом, електропаяльником, пляшкою (сунули в піхву і анал), щурами, яких поміщали в бачечок (відро) і підігрівали дно електроплиткою, і так далі…

«Ти пробрався в лави НКВС щоб рятувати арештованих ворогів і різну сволоту!»

«Як прочистимо йому очко, швидко пригадає, як шкодив Радянській владі і партії в науково-дослідному інституті своєю генетикою, цей гад»

Із зарубіжних джерел:

«Під час допитів слідчі застосовують до арештованих (чоловіків, жінок, неповнолітніх) напр. такі методи слідства:

1. Погроза зброєю і побиттям;

2. Фальшування протоколів з допитів свідків;

3. «Голодний» приділ харчів, заборона курити, конфіскація тютюну;

4. пропонування посиленої їжі, тютюну, алкоголю;

5. Ставка віч-на-віч з фальшивими (підсуненими) свідками;

6. Загроза репресувати родину;

7. Харчування оселедцями та позбавлення води;

8. Замкнення до карцеру на 2-10 діб при харчах 200 гр. хліба та 300 гр. води на день;

9. Безперервний 48 годинний допит, при чім слідчі часто змінюються;

10. Побиття ґумовими та дерев’яними канчуками, шкіряними поясами, дротяними батогами;

11. Побиття п’ястуками в статеві органи, вибивання зубів, побиття по голові, спині і грудях;

12. Побиття до втрати свідомості, потім знову, повторне побиття;

13. Притискання дверима пальців на руках і ногах;

14. Карцери-ізолятори;

15. Замкнення до темної камери на декілька діб;

16. Замкнення до «труни», у якій в’язень не має опору для ніг;

17. Стояння з руками догори;

18. Спеціальні допити протягом декількох годин, з яскравим освітлюванням (безперервно) обличчя арештованого;

19. Замкнення до холодного кам’яного «мішка» напів-зодягненого, з босими ногами;

20. Декілька годин стояння на «струнко»;

21. По команді «вставати і сідати» протягом довгих годин;

22. Сидіння на ніжці стільця, перекиненого догори ногами;

23. 72 годинна стійка (під наглядом) з випростованими на боки руками і т. д.

(A. Weissberg «Hexensabbath-Russland im Schmelztiegel der Sauberungen», Frankfurt a. Main, 1951, cтop.461).»

Кати за свою старанність нагороджувалися орденами і з шаною пішли у відставку у 50-60-х рр. Також їх поробили героями у СРСР, вони отримували підвищенні пенсії. А тепер противникам цих катів, націоналістам, закидають звинувачення у ще гірших звірствах (хоч вже доказано що то все робили переодягненні в УПА і навчені української мови НКВСники) і нетолерантному фашизмі. А ми мовчки слухаємо або лише тільки говоримо щось у відповідь, і не відплачуємо цим гуманістам хоча б якимись діями… “А братія мовчить собі, витріщивши очі…” (Т.Г. Шевченко)