За: Квітень 2010

(З народного гумору) Cтарому Яремі Копиті вже дев’яносто стукнуло, а він нічого собі – працює, як двадцятирічний парубок, вип’є, попоїсть, ще й до молодиць залицяється. Почувши про старого Копиту, молоденька журна-лістка Лоліта з газети «Сільське життя» вирішила написати статтю про нього. Після довгих вагань Ярема Копита погодився. – Ну й що ти там, зозулько, збираєшся [...]

Присвячується Степанові Ткачуку Коли я вже думав, що все пропало й ім’я нашого Трайстового хороброго роду погасне на віки-вікiв, тоді в мене народився син. З радощів трохи серце не вирвалось з грудей. Аж цілих три дні ходив я з корчмини в корчмину й пpигощав горілкою друзів та ворогів, знайомих й незнайомих, напував всіх питущих та [...]

Олександрові Самбору Надворі стояв весняний недільний ранок. Мене poзбудили дзвони, які сповіщали, що настав час вирушати до церкви всім християнам села, ліпше сказати християнкам, бо наші християни з великим страхом божим вирушають годину-дві перед тим, як має дзвонити, щоб їм вистачило часу зайти й до корчмини на щонедільне причаcтя. А вже опісля того стоять в [...]

Чомусь-то в селі Гаврила всі вважали великим ледарем. Правду кажучи, Гаврило не був лінивим чоловіком, навпаки, одним з найпорядніших господарів села, тільки що він працював повільніше, ніж інші, бо така вже була його натура. Але він вставав раніше за всіх, а лягав найпізніше і, таким чином, обробляв свої ниви навіть швидше за інших господарів села. [...]

«… хто не вірить най полічить, що тут є шістнад-цять!», – докінчив зарубувати вістрям топірця по гладкій корі бука Юрко Калинишин, і глипнувши на мене, – Тепер полічи! – Один, два, три, чотири, – лічу уважно, щоб не перескочити жодної зарубки, – …чотиринадцять, п’ятнадцять, шістнадцять! – Тепер віриш, Фомо недовірливий? – шкіриться на мене. Тремтливо [...]

Баба Марія стояла як укопана серед хати і, прижмуривши очі, так захоплено роздивлялася на всі боки, що аж блискучі краплі поту появилися на її лобі. – Куди би це подівся мій поясок? – ледь ворушила пересохлими губами. Я зирк на Іванка. Іванко зирк на мене – і враз ми обидва остовпіли. – Та я ж [...]

Те, що хочу розповісти вам, трапилося дуже давно, але мені здається, що то було вчора, – коли ми з Андрійком брели снігом через берег до присілка, в якому знаходилася наша школа. Коли доходили до хати, в якій вчились, вчителька роззувала нас, терла наші змерзлі ноженята, а взуття ставила сушити біля грубки. Коли ми кінчали уроки, [...]

(Спогади) «Був і півень – шпори мав, Їв за трьох, за трьох горлав, А як угледить шуліку, То як гримне: – Ку-ку-ріку!» (М. Стельмах) Такого півня, як у старої Мотрі, не було на весь присілок. Гарний-прегарний, багатоколірний із яскраво-червоним гребенем та сережками, із золотими шпорами, ходить собі, як цар, поміж курми і порядок наводить, навіть [...]

(Спогади) «Поблискують черешеньки В листі зелененькім. Черешеньки ваблять очі. Діточкам маленьким.» (Л.УКРАЇНКА) Там за городами, де починається широке, аж до самого лісу поле, ясно червоніючи, стоять Бойчукові черешні. Одні з них старі, широкі, інші високі й розкішні як дуби, а на вершку кожної з них майорить розіп’яте опудало. Здалека вилискують на сонці червоні ягоди, ваблять [...]

(Напіввигадане) В житті, як на довгій ниві, – всяке буває, а він ні сіло, ні впало: «Чому били жону, Дюрію?». Та чому бив? Хотів відповісти, та хіба було часу? Лусь зліва, трось справа – і вже на підлозі. Грім небесний би го спалив з міліцістом! Ще посміхається нехарь, допомагає піднятися, а як тільки на ногах, [...]