Сторінки днів

День сьомий.

    Передостанній день. Ми тліємо , торкаючись обвугленими губами до сонця. Лише воно нас розуміє, таке гаряче і далеке. Далеке як найпотаємніші наші бажання та страхи. Страхи, що здавалось би стоять і чекають своєї черги, черги до раю. До раю, в який для нас зачинені двері. Через все те що ми зробили…

День дотику.

   Твій дотик, він підігріває лактозу в моїй крові… Він заставляє цукор плавитись, розтікатись найтоншими закутками мого тіла. Від якого стає солодко. Солодко до запаморочення. Всі інші смаки та відчуття втрачають зміст. Твій дотик, він ніколи б не подумав що стане для мене стимулом. Стимулом робити щось, робити це для тебе. Лише за ради тебе. Він бентежить, змушуючи табуни мурашок хаотично бігати по тілу. А потім в раз випаровуватись, коли ти залишаєш мене на одинці…

День девятий. День обіймів.

   Твої обійми. Вони назавжди залишуться каталізатором моїх почуттів. Вони прискорюють ритм мого серцебиття. Вони ,мабуть, ніколи не були вимушеними. Знаходячись в них, з”являється відчуття потрібності, навіть як об”єкту для їх здійснення. Вони є твоїм індикатором. Індикатором імпульсів. Які мимоволі пробиваються через міцну завісу минулого…

День наступний.

День майбутнього…   Останнього дня ніколи не буде. Не хотілось би щоб він був… Наступний день несе нам тільки найсвітліше. Найпотрібніше тобі і мені. Він несе нам істину, істину про яку ми говорили… Може і для кожного з нас вона буде своєю, тому що бачитимемо її по різному. Але вона буде спільною…