Українська фалоепопея: Старослов’янський фалічний культ Ярила

Історики та антропологи доводять, що фалічні культи відігравали провідну роль в світогляді язичників. До фалічних божеств слов’янського пантеону безсумнівно належить Ярило – бог весняного пробудження природи, родючості, плотської любові і статевих пристрастей.

Назва його походить від кореня яр- «ярий» (себто затятий, шалений, сильний) та пов’язана з уявленнями про весняну родючість (яровий – у значенні «весняний, молодий, повний сил, пристрасний»). Слов’янське дієслово «ярити» має також значення «здійснювати статевий акт». Давньогрецьке ім’я Ерос (Пристрасний) має слов’янську паралель Ярос-лав (адже ярість – синонім пристрасті). Ярувати означало перебувати у збудженому стані.

Трав'яне опудало Ярили

Урочисто святкували давні слов’яни весняне свято Ярили. Етнографи зафіксували стародавню легенду київського походження «Про Ярилу»: «Великий грім прокидається на весні від довгого сну, сідає верхи на чорні хмари, як на коня і, їдучи над землею, б’є її золотою різкою-блискавицею. Земля прокидається, одягається у розкішну сукню з квітів і зелені – все навколо оживає. І почав тоді Ярило по землі ходити. Де він ступить ногою – ярина виросте, як подивиться на поле – квіти зацвітуть, гляне в ліс – пташки защебечуть, а у воду гляне – риба стрепенеться. І ходить Ярило по темних лісах, селах, хуторах і на кого гляне, у того серце коханням спалахне. Торкнеться у сні молодого хлопця – кров закипить, дівчину зачепить – як іскра спалахне. І виходять дівчата й хлопці надвечір на Ярилове поле хороводи водить і пісень співати. Не зчуються, не зоглядяться, як і ніч пройде, як зорі погаснуть, як місяць сховається і на травах засяють сльозинки роси…».

Образ Ярили уявляли молодим гарним парубком верхи на білому коні або з вінком польових маків і хмелю на голові. У народі прихід Ярили відзначався ранньої весни та супроводжувався хороводами і піснями за участю молоді. Ярило , або інакше Яр-хміль – це чоловічий образ Весни, ніби пара дівчині-весні. У легендах поетична уява наших предків не допускала самотності на весні, коли все пробуджується у природі та парується для продовження роду.

Стародавній обряд «поховання Ярила», що тривалий час був поширений в українців, росіян та білорусів, знаменував відхід весни і початок літа. У перший понеділок Петрівки робили солом’яне опудало в образі чоловіка, одягали його в сорочку, штани та оздоблювали зеленю. Хлопці і дівчата виносили це опудало в ліс чи до води, оплакуючи “добре божество” і приказуючи: «Помер Ярило, помер Ярило! Нема Ярила, нема Ярила!». А коли Ярила закопували чи топили, молодь починала веселитись, водити хороводи, співати веселих, жартівливих пісень.

Дерев'яна фалічна лялька Ярила

Тривалий час існував обряд «похорон Ярила» існував в російській Костромі. Особливість його полягала у тому, що який-небудь бідняк брав на себе доручення поховати ляльку чоловіка із надзвичайно розвиненим приладдям чоловічої статі. При цьому жінки, що брали участь в обряді, проводжали «труну» і лицемірно плакали.

На думку відомого історика Бориса Рибакова, Ярило символізує посіяне навесні зерно. На момент «поховання» зерно, давши пагони і пустивши коріння, відмирає, народжуючи нове життя – колос. «Яра» сила Ярила стає непотрібною і його куклу з величезним фалосом ховають до наступної весни. Дійство супроводжується веселощами, сміхом, сороміцькими піснями та удаваним плачем. (Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. – М.: Наука, 1981).

Зазвичай ляльку Ярила прикрашали очевидними атрибутами родючості у вигляді, наприклад, моркви та яєць в причинному місці. «Похорон» відбувався на пагорбі, особливому місці, що називалося «Ярилина плешь» (залисина). Образ залисини Ярили відсилає і до фалічної теми і до мотиву старості (лисий, старий). У цьому контексті прояснюється протиставлення молодого і старого Ярили.

Етнографічні розвідки засвідчують, що шанування Ярила часто-густо мали еротичний характер та тривали іноді всю ніч. Наголошується, що на ці гуляння, подекуди звані ярилками (ярильним днем), молоді дівчата приходили «поженихатися».

На питання про те, ким був Ярила, відома відповідь: «Він, Ярила, любов дуже схвалював».