“Куди серце лежить, туди й око біжить”: етнокультурне поглядознавство

“Сонце в віконечко пече-припікає, парубок на дівку глядить-поглядає”

Погляд не однаково трактується в різних етнокультурних спільнотах. Етнопсихологи, які вивчають ці питання, поділяють людські цивілізації на “контактні” й “неконтактні”. Людина, яка мало дивиться на співрозмовника, здається представникам “контактних” культур нещирою і холодною, а “неконтактному” співрозмовникові “контактний здається причепливім, нетактовним, навіть зухвалим.

“Добрі очі все перелупають”

У “контактних” культурах, до яких належать головним чином південні народи – іспанці, італійці, португальці, латиноамериканці, араби, – контакт очей під час розмови несе більше функціональне навантаження. В арабів, приміром, дітей змалку спеціально навчають під час розмови дивитися людині прямо в очі. Інший погляд вважається неввічливим. До речі, дослідження, проведені в США, засвідчили, що навички використання погляду в спілкуванні, засвоєні в дитинстві, протягом життя майже не змінюються, навіть якщо людина потрапляє в інше національне середовище.

“Не виглядай, не визирай, а далі ховайся”

У “неконтактних” культурах, до яких можуть бути зараховані скандинави, інші народи півночі Європи, а також японці, індійці та пакистанці, здавна роздивляння людини, особливо незнайомця, вважається зухвалістю, ознакою зневажливої чи навіть брутальної поведінки.

“Коли коні їдять і набік глядять? Як січку їдять”

До речі, ще донедавна туристів у США попереджали, щоб вони уникали дивитися прямо в очі незнайомим людям на вулицях, бо ті можуть подібний погляд зрозуміти як знак агресії. Спрямований прямо в очі погляд росіян сприймається багатьма східними народами як нахабство, а відведення представниками цих народів очей убік сприймається росіянами як сором’язливість чи небажання бути щирими. Хоча, як бачимо, це зовсім не так. Не завжди варто пильно дивитися не лише на незнайомих людей, але й на речі (особливо в країнах Сходу та півдня Європи), бо господар неодмінно захоче цю річ подарувати.

Дивиться, як теля на нові двері”

Іноді культури різняться за тривалістю контакту очей, а не за частотою (приміром, шведи дивляться рідше, але триваліше, аніж англійці). Іноді на відмінності між культурами вказує те, де спостерігається пильний погляд (приміром, у громадських місцях). У деяких культурах існують правила відносно того, на кого дозволяється, а на кого не дозволяється дивитися (приміром, не прийнято акцентовано роздивлятися інвалідів та неповноцінних людей).

“Не дивись високо, бо запорошиш око”

Індіанці племені навахо вчать дітей взагалі не дивитися на співрозмовника. У південноамериканських індіанців племен вітуто і бороро співрозмовники дивляться у різні боки, а якщо промовець звертається до великої групи людей, він має повернутися до них спиною та спрямувати свій погляд углиб оселі.

Японці під час розмови дивляться зазвичай на шию співрозмовника таким чином, що очі і обличчя партнера по спілкуванню знаходяться у полі периферійного зору. У інших народів таке правило розповсюджується лише на певні випадки спілкування. Так, у кенійського племені луо зять і теща під час розмови мають повернутися один до одного спиною.

“Дивиться, як собака на висівки”

У цілому в більшості західних культур вважається важливим під час спілкування фіксувати погляд на тих, до кого звертаєшся. Якщо оратор не дивиться слухачам у вічі – він сприймається як нещирий. В африканській й афроамериканській культурах контакт очей – зовсім не обов’язковий атрибут комунікації. Коли темношкірий говорить з білим, він зазвичай не дивиться йому у вічі. Така поведінка може вказувати як на те, що він визнає перевагу білої людини, так і на те він ігнорує диктат білої людини та її культури. Білі дивляться на партнерів частіше, аніж афроамериканці, і ця відмінність особливо помітна в осіб наділених владою. Така тенденція, як зазначають антропологи, може призводити до непорозуміння між расами. Як свідчать деякі дослідження, афроамериканці та білі в розмовах один з одним можуть змінювати звичні патерни поглядів.

“Як глимне він на мене, так аж холод поза шкурою ходить”

У більшості західних культур уважається важливим під час спілкування фіксувати погляд на тих, до кого звертаєшся. В азіатських культурах подібна поведінка вказує на повагу. Коли бос говорить щось своєму підлеглому, у тому числі й неприємне, останній схиляє очі та всміхається, підтверджуючи тим самим зверхність керівника та його право на догану.

“Й не ходи по полю, й не топчи куколю, і не лупай очіма, я не твоя дівчина”

Від азіатських жінок не чекають, що вони будуть дивитися прямо в очі чоловікам, а від чоловіків, – що вони будуть дивитися в очі жінкам. Це дозволяється лише подружнім парам. Але й тоді чоловік має право дивитися у вічі жінці, а жінка – ні. Вважається, що прямо в очі чоловікам дивляться лише жінки легкої поведінки.

“Коли б міг, то очима б лизнув”

А от в Америці мужчину, котрий довго дивиться у вічі іншому чоловікові, можуть зарахувати до гомосексуалів. Погляд, кинутий на об’єкт бажання, – це, безперечно, прискіпливий погляд (англійською це зветься gaze), бо він ретельно вивчає свій об’єкт до найменших дрібниць.

“Он дивиться!” – “Нехай дивиться – не поживиться!”

Українці підморгують, аби на когось чи на щось звернути увагу, натякнути, покепкувати; англійці ж (чоловіки) таким мімічним жестом супроводжують вітальні фрази або й уживають його замість вітання, а в багатьох східних культурах підморгування вважається поганою звичкою і може образити людину.

“Дивиться рідко, та густо бачить”

Англійські психологи експериментально довели, що для встановлення партнерських стосунків треба дивитися прямо в очі партнеру від 30 до 60 відсотків (за американськими даними, до 70) часу розмови, контакт очей має періодично повторюватися, триваючи 1-7 секунд. На думку російських психологів, найоптимальніший варіант тривалості погляду – 3-3,5 секунди, а в момент зустрічі очима – 1,5-2 секунди.