В голові лунає мелодія виконавця Alexandre Desplat композиція “New Moon(The Meadow)”. Сьогодні особливий день? Гадаю, мені так просто здалося. Нічого не помінялося…Тільки сьогодні та величезна стопа, яка вчора приземлилася за 10 сантиметрів від мого тіла, була від мене за лічені міліметри.
Давно я вже думаю про те, щоб перевершити свої можливості. Не зважаючи на обмеження моїх дій, я маю спромогтися відкотитися із поля зору в місце, де дме вітерець, мені потрібен протяг… Краще, коли ти в умовах підтримання свого існування, аніж в очікуванні, що хтось, не помітивши, тебе таки загасить. Мені трошки страшно, звісно, але так багато часу пройшло, а я і досі тут – тліюча цигарка на тротуарі; не можу оглянути себе, аби подивитися скільки мені залишилося; не можу відкотитися в той проїзд, в якому вічний протяг, і який вже встиг стати моєю безнадійною мрією. Мені потрібно небагато: домовитися із вітерцем, щоб той не слабо, але і не занадто сильно дмухав на моє безпорадне тіло…Яка ж я ділова…
Я вважаю, що з мого образу будь-хто підшукає для себе якесь житейське уособлення…
ого.. круте порівняння…
такий собі політ думки…
я навіть не одразу зрозумів про що тут йдеться… думав – яка стопа? для чого? перечитав слово стопа кілька разів…
про що це я?….
аааа! з дебютом!
хм… що за набір беззмістовних речень??
ніяк не можу найти до цього якогось житейського уособлення…
ну як же?
це ж метафора… можна собі уявити що людина в бурхливому світі – це неначе недопалок на асфальті, який так і ризикує бути розчаленим якоюсь величезною ногою…
і прагне сховатись від того всього дикого гамору в якомусь прохолодному місці аби віддихатись.
Кожен прагне знайти собі прихисток.
І так само як потрібне вітер недопалкові аби розгорітися, так само й людині якась життєва енергія потрібна аби жити. Якщо того забагато – людина перегоряє.
Але в кінцевому результаті – всі ми тлінні.
не так?
може й так, та мені щось не дуже подобається таке порівняння..
duvnuj, в кількох реченнях ти створив аннотацію до мого “польоту”…