В його очах я бачу інший світ
І там промінчики ласкаво мені світять.
Я усміхаюсь й кажу знов: «Привіт!»,
Він ж мовчки простягає мені квіти..
В його очах читаю монолог душі..
Він ніби поруч, але десь далеко
І можем день простояти втиші
Й сказати слово буде так нелегко..
Нелегко зворушити той спокій,
Щоб не злякати ніжну птаху-щастя
«Давай не будемо прощатися, постій..
Постій зі мною в цій солодкій казці»..
Я більше не боюсь йому відкритись,
З довірою поплакати в плече,
Обіймами його міцними вкритись
І в грудях біль уже не так пече..
Він прикрасив світ мій чорно-білий
Минулим я вже більше не живу.
Такий чудовий, ніжний, милий
Довірю серце в руки лиш йому..
Себе без нього я не пам’ятаю..
Без нього я неначе не жила..
І як без нього дихала не знаю,
Бо ж він моє повітря і життя..
І хочеться, щоб це тривало вічно..
Лиш я.. і він.. і світло ліхтарів…
І серце рветься в небо.. так незвично..
Здається, що далеко від землі…
мммммм. Як романтично і мило. Нарешті на Спільноті почали з’являтись позитивні вірші про кохання.
Дуже сподобались і звороти і бачення.
Супер!
пи.си. До речі, Бджілка, з поверненням!
о..))) дякую..) я старалась… тут явно бракує позитивних віршиків… не вся любов така страшна й жорстока… і прекрасна буває..)))
p.s. айм бек..)))) знову з вами..
@ Бджілка:
От і я про те саме)) Тільки про нещасливу чогось пишуть більше…
Бджілка каже:
Ураааа!!!
@ Бджілка:
Так тримати!
Ура! ТИ повернулась! Та ще й із таким ефектним віршем!
ти диви, як мене тепло зустрічають…
приємно…
Та то вічно так… спочатку похвалять, а потім відшльопають!
а той мусить вколоти.. але то є… краще б похвалив..)))
Гм… ну ладно.. Хвалю!!!
а пооотім…
Я більше не боюсь йому відкритись,
З довірою поплакати в плече,
Обіймами його міцними вкритись
І в грудях біль уже не так пече..
ось ця частина мабуть найкраща…
просто настрій у мене такий
велике дякую авторці
Браво, Бджілка!
Справжня поезія душі! 
так сильно… і полюбовно!!!!!!!!!
дуже гарно!
а це тому, що щиро!!!
хто прокинувся