ПІБ викладача + назва предмету + колір підручника = зарах

Сьогодні мова піде про другу вищу освіту. Можливо хтось із вас уже мав подібний досвід, може вас оминула сія чаша, а може ви, як і я, зараз перебуваєте у самому центрі стихійного лиха під назвою післядипломна освіта.

Цікаво було б почути ваші думки стосовно цього досить таки двозначного питання: чи вважаєте ви другу вищу освіту (заочну) достатньою підставою для того, щоб назвати людину фахівцем у певній галузі? А чи гадаєте, що то простий папірець, на який ніхто й не гляне?

Я, зі свого боку, можу лиш поділитися тим досвідом, котрий уже здобула, навчаючись на заочному відділенні протягом уже майже двох років. Наразі за плечима 4 сесії і перебуваю в стані здавання п’ятої. Грошей у це навчання (офіційних та неофіційних) уже вкладено чимало, і з наближенням захисту диплома їх мабуть доведеться підзбирати іще порядно. Що стосується набутих знань, то як у мене, так і в моїх одногрупників фонтану нових пізнань не спостерігається (за винятком одного ентузіаста, що не пропускає жодної начитки та зазубрює всі матеріали мало не напам’ять). Більшість студентів моєї групи уже працює за спеціальністю і пішли на навчання лише через те, що у них, мовляв, немає офіційних підстав обіймати їхню посаду, а отже, якби діло дійшло до скорочення, то вони були б перші на черзі до звільнення, оскільки, незважаючи на їхній вклад у роботу та на здобутий досвід протягом років праці, у них нема отого шматка пластику, що дозволив би їм працювати. Хоча усі прекрасно знають, що при поступленні на роботу потрібно починати вивчати уже безпосередньо свої обов’язки конкретно на тій посаді, яку ти обіймаєш зараз, оскільки кожна мітла мете по-своєму, а кожна фірма має свої правила та принципи, з якими необхідно ознайомлюватися по ходу справи. У випадку, якщо фірма оплачує навчання своїх працівників і вимагає від них відповідно відмінних оцінок, то студенти іще трохи стараються, бігають за викладачами як по святу воду та випрошують бали, а решта ж задовольняються тим, що приходять на залік чи іспит (у мене бувало таке, що навіть не знала який предмет йду здавати), позичають у когось матеріали, переписують відповіді на два-три питання (один викладач вивів для нас формулу потрібну для отримання заліку, яку я навела у заголовку допису) і в результаті мають своє «задов», яке, за відсутності стипендії, є цілком достатньою оцінкою для переходу на наступний курс. Що стосується мене (а у вас звісно ж виникло питання, чого я туди вступила, якщо мені то все так не подобається), то я скажу, що це було не моє власне бажання, а «ДУЖЕ наполегливе прохання” з боку батьків, котрі вважали, що із однією своєю першою освітою я в тому житті не буду нікому потрібна. І от, як наслідок: купа вбитого часу, ще більша купа потріпаних нервів та витрачених грошей, а в анамнезі практично нуль інформації та знань.

Я навчаюся за спеціальністю менеджмент зовнішньоекономічної діяльності, де зі мною вчаться люди, що здебільшого працюють менеджерами середньої або нижчої ланки. Що ж стосується переліку наших навчальних предметів, то туди входять такі дисципліни, що можна подумати немовби з нас усіх готують щонайменше фінансових, генеральних та інших директорів і топ-менеджерів. Обсяги інформації величезні, відсотків 70 із того, що нам розповідають, в українській практиці ведення бізнесу, не застосовується, відповідно і запам’ятовувати того ніхто особливо не старається. Що ж стосується самого навчального процесу, то ті люди, які навчають нас правильно керувати людьми та ефективно розподіляти свій час, самі практично нездатні організувати себе і своїх студентів. Приведу, принаймні, один приклад із сьогоднішнього дня. Ми здавали іспит, що був запланований на 2 пару, себто на 10.20. Усі прийшли вчасно, написали іспит орієнтовно до пів-12. Тоді викладач сказала нам, що їй необхідний час до 13 години, щоб перевірити наші роботи (котрі складалися із 18 тестових питань та задачі, яку з усієї групи зробило може троє осіб). У результаті нам довелося чекати під аудиторією до 14 години, поки вона приймала ще якійсь інші групи, а наші роботи вона перевіряла при нас, через що ми витратили на один іспит 4 години замість фактично відведеної на нього однієї пари.

Вирішила просто поділитися із вами власними спостереженнями, та почути ваші думки стосовно цього питання. Можливо хтось здобував післядипломну освіту іншим способом та з іншими принципами, аніж це наразі відбувається у мене, і може, насправді вона ця система все ж таки реально діє і справді приносить користь своїм студентам.

Поділіться, бо особисто я (а попри мене іще щонайменше 10 моїх одногрупників) глибоко розчарована та незадоволена тим, що вирішила здобувати ту другу вищу освіту…