Українська онлайн спільнота

ВОНА:
Дзвінок будильника. ЇЇ рука тянеться до телефону, щоб вимкнути його і мати ще 10 хвилин майже спокійного майже сну (Думки про нього…) Ще один дзвінок і вона розуміє, що справді пора прокидатись. Відкриває штори. Відкриває вікно. Вдихає повітря. Свіжість… Люди уже спішать на роботу і вона знову подумки радіє, що робочий день в неї з 9-ї. Холодний душ. Чашка зеленого чаю на кухні за ранковою розмовою подружки. Трошки шоколаду. Трошки макіяжу. Трошки музики. Трошки танців перед дзеркалом з феном під час сушіння волосся. І ось уже годинникова стрілка опиняється надто далеко для того, щоб не запізнитись на роботу. Вона поспішає…(Думки про нього…) Старе місто. Знову переповнений транспорт. Знову хтось стає на її сині туфельки. Знову думки про те, як дотягнутись до телефону. Сідає біля вікна. Чорні кнопочки швидко набирають “Сонячного тобі сьогодні дня, Коханий…!Цілую)))”. (Думки про нього…) Робота. Чашка кави (2 л.кави, 2л.цукру). Весь офіс в ароматі… (Думки про нього…) Знову робота. 40 дзвінків в день. Десятки чужих голосів, десятки чужих настроїв. Набридло… Вона дивиться на годинник, щоб по скоріше вийти на обід, щоб зловити останні теплі промінчики вже майже холодного осіннього сонця. Літо промайнуло так швидко… Ностальгія. Легеньке відчуття втрати чогось, що і так не належало їй, але що вона має відпустити. А вона ніколи не любила відпускати тепло… (Думки про нього…) Закінчення робочого дня. На годиннику 17:00. Це вже не день, але ще не вечір. Справи. Вона біжить (в банк, пити каву з друзями, на танці чи ще кудись). Вечірня маршрутка… Відчуття спокою… Вона сидить біля вікна. Маленькі кнопочки набираюсь “Думаю про тебе…” Дома… Душ. Новини. Кіно. Відпочинок. Паро сторінок книжки перед сном. (Думки про нього…) Дзвінок. Потік теплих слів, ніжності і турботи. Посмішка. Щастя… Сон… Думки про нього… Сни …про нього…:)

ВІН:
Прокидається без звуку будильника. Поспішає на роботу. (Думки про неї..?) Тисячі справ. Постійні дзвінки телефону. Розмови. Справи. Документи. Поїздки. Зустрічі. Корки в великому місті. (Думки про неї…?)Обід. Дзвінок. Паро приємних слів. Розмова. Знову поспіх. Знову робота. Вечір. Великий кабінет. Комп’ютер на пустому столі. Документи… Він повертається додому зовсім пізно, зовсім сам.(Думки про неї..?) І перед сном бере в руки телефон, щоб почути її голос. Потік теплих слів, ніжності і турботи. Посмішка. Щастя. Сон. (Думки про неї..?)Сни… Про неї…?

ВОНИ:
Вони познайомились так недавно… Знають одне одного декілька тижднів. І в обох таке відчуття, що знають вже цілу вічність. Але вони так далеко одне від одного. Два різні міста. Тисячі різних людей щодня. Десятки різних друзів. Що їх поєднює? Думки. Думки одне про одного, хоча вона насправді не знає чи думає він про неї коли їде в машині, коли іде на роботу, коли п’є чай. Вона не знає який він буває звичайного буденного осіннього ранку, не знає з якими думками прокидається, не знає який він, коли він дома, не знає який, коли він на роботі. Не знає який чай він любить зранку, не знає в якій годині він засинає. Не знає майже нічого. Але відчуває його. Відчуває так сильно, як ніколи нікого не відчувала. Вона відчуває, коли йому погано і знає, коли він відчуває себе щасливим. Вона хоче дарувати йому це щастя. Вона хоче дізнатись про нього більше. Він хоче так само. Вони щасливі. Коли разом. Коли в інших світах. Вони знають, що вони є одне в одного. Вони щирі одне з одним. Вони справжні. І все це відбувається насправді, хоча обом це нагадує диво. Обом здавалось, що так просто не буває. А так сталось. І їм обом хочеться це зберегти. І вони збережуть. І дізнаються одне про одного ще більше. І просто будуть безмежно щасливі… Дива бувають!!!

ВОНА: Прокинулась холодного осіннього ранку. Змила солоне обличчя холодною водою. Підвела чорним олівцем червоні очі. (Думки про нього…). Пора зустрічати новий день. Тільки от штори їй розсувати зовсім не хочеться. І відчиняти вікно. І виходити кудись з дому. Холодно. Сьогодні їй не потрібна свіжсть. Їй потрібно тепло…(Думки про нього…) …Його тепло…
Новий день. Вона так само сидить біля вікна в маршрутці. Сльози… Люди…Байдуже… Яка різниця, що вони подумають… Вона думає про НЬОГО…!!! Про нього….
Робота. Посмішки співробітників. Вона , здається, посміхається…Треба. Директор оголошує неприємні новини. Про неї. Для неї. Їй байдуже. (Думки про нього…)…
Дзвінки. Приємним голосом вона щебече завчений текст. Хтось фліртує, хтось кидає трубку. Їй байдуже. (Думки про нього… ) Впереді її чекає дорога. Довга дорога в світ її дитинства. Саме там вона радітиме за свою однокласницю, на її весіллі… Знову потрібно посміхатися. Вона ще не знає чи зможе. Чи зможе посміхатися, чи зможе хоч мить не думати про нього…
…Вона не знає як бути дальше. Ким бути. В що вірити. Кому довіряти. Їй не хочеться нічого. Їй не хочеться нікого. В ній вже майже не залишилось віри. Їй хочеться в його обійми… Але навіть думка про це відштовхує холодом. (Думки про нього…)….
…Вечір… Ще один. Вона спокійним тоном з легкою посмішкою бажає доброї ночі дорогим їй людям і йде в свою кімнату… (Думки про нього)… Мовчання телефону… Намагання заснути… Щоб прокинутись завтра зранку. Щоб вкотре змити солоне обличчя холодною володою… І жити дальше… В світі, де немає див……..

ВІН:
….Прокидається, як завжди, без звуку будильника. Поспішає на роботу. Дзвінки. Справи.(Думки не про неї…). Зустрічі, переговори, обід, короткі перериви, корки в великому місті, осінь за вікном …(Думки не про неї)…
….Вечір. Втома. Він знову повертається додому сам. Сам за вечерею, сам в душі… (Думки не про неї…). Мовчання телефону… Він також відпочиває після багатогодинних розмов, дзвінків (…не до неї…). ..
….Відпочинок. Хаос думок, не про те, про що б хотілося думати, але про те, що так потрібно, заради чого віддав би все..Марно… Окрім думок, нічого реального більше немає. Реальність десь в іншому кінці того ж самого міста…. Реальність, яка потрібна йому…
Біль в грудях… Тихий щем… Це все, що зараз реально… Але… Думки все одно там. З коханою…Ті самі думки. Сни… Про неї? Ні, не про неї… (ДИВА БУВАЮТЬ ТІЛЬКИ ТОДІ, КОЛИ ЦЕ ПРОСТО НІКОМУ НЕ ПОТРІБНО…)

ВОНИ:
Вони……….. А чи є “вони”? Є “він” і “вона”… І обом їм погано. Він розуміє її біль. Вона розуміє біль його. І причина в їхнього болю теж одна “НЕ ЛЮБОВ”… Тільки людей в цій історії троє. Замкнуте коло… Банальна, стара, як світ, історія…. Історія яка зародилась в віртуальному вимірі, розпочалась на вуличках старого міста, опинилась на сьомому небі і зруйнувалась телефонним дзвінком. Ось так розбиваються мрії. Ось так втрачається віра в дива. Ось так відбувається все в реальному світі. Світі, де ніхто не носить рожеві окуляри, де кожен грає свою роль, забувши про щось справжнє… Вона зняла маску… Він теж… Тільки те, що є в серцях насправді буває відлякує… Неважливо… Зараз принаймі. Вона зовсім не думає про те, як було би якби… Вона знає, не зробила помилок, якщо не рахувати однієї самої більшої – її щирості…
Ще один день… Вони в різних містах… Серед різних людей… Вони сумують або посміхаються з різних причин… Вони далеко одне від одного… І цю відстань неможливо подолати декількома годинами…. Це відстань не між їхніми містами… Це відстань між ними…
………Ось так і буває в світі….В світі, де немає див………….