Побачила цікаву розповідь дівчини, яка дуже любить свого чоловіка… Любить досі, хоча він помер пів року тому. Я не пам’ятаю їхніх імен, не знаю всієї історії, але я ніколи не забуду її обличчя, коли вона говорила про нього. Говорила, як про Ангела, світилась від щастя, бо Бог все таки дав їй можливість бути знайомою з [...]
Переглядів: 1,762
Гарно… і душевно…
Одразу подумалось, що ми маємо так багато і так того не цінимо – але коли втрачаємо то вже аж починаємо шкодувати і усвідомлювати…
Требі вміти цінити.
Але з тим, що
я не погоджуюсь. Я просто спробував уявити собі, як прощаєшся з кимось кожен раз як на смерть проводжаєш… то не стосунки будуть, а якийсь суцільний жалобно-поховальний романс…
Часом виникають такі думки: “А що, якби людина раптом щезла з мого життя назавжди” (причому не лише коханий, а просто хтось близький) — і від них стає просто страшно, а з очей починають литись сльози. І усіма силами стараєшся відігнати подібні думки, а натомість згадувати щось приємне, а тоді при першій же зустрічі підбігаєш до людини і обіймаєш міцно-міцно, ніби не бачилися цілий місяць. Потім звісно все знову повертається на круги своя, але в моменти подібних переживань (що найчастіше виникають без причини, неконтрольовано) усвідомлюєш наскільки тобі хтось дорогий, і як важко було б його/її втратити…
Дякую автору за змістовний душевний допис. Вітаю з дебютом.
Як правило частіше за все близькі люди ніде не діваються. Просто ми самі викреслюємо людей зі свого життя.
Депресія – Вона прекрасна тільки тому, що вона є і тому, що ви можете її відчувати…
та?
Якщо ми когось свідомо викреслюємо зі свого життя, то у нас переважно є на це підстави, але буває часом, що втрачаєш людей із незалежних від тебе причин (якщо наприклад найкраща подруга їде жити до іншого міста на іншому кінці країни) і тоді шкодуєш, що вона уже не може бути часточкою твого життя. Звісно, можна продовжувати спілкування, але коли людина так далеко, то спільні інтереси починають зникати і ви віддаляєтесь одне від одного, хочете цього, чи ні…
sophia каже:
Дуже дякую вам)))Приємно, що читаєте і розумієте вкладений зміст.
@ duvnuj:
А депресія…ні, я проти цього відчуття і коли воно (дуже рідко, але все ж буває) прокрадається кудись в середину, я наповнюю своє життя новими красками, враженнями і знову відчуваю себе щасливою. Хоче деяким геніям депресія допомагала створювати свої шедеври і це також прекрасно…
Про викреслювання зі свого життя я маю на увазі саме те що кажу. І незалежні причини – це зовсім з іншої опери…
До Зоряна Крачковська:
ну я ж не агітую за депресію. Я просто намагаюсь зрозуміти і сворити причинно-наслідкову послідовність.
мій хід думок:
Любов – Вона прекрасна тільки тому, що вона є і тому, що ви можете її відчувати… так? так.
але що містить в собі ця аргументація такого що замість “любов” не можна підставити “ненависть”, “депресія”, “байдужість”, “менометрорагія”, тощо…
невже все що існує і ми можемо відчувати прекрасне лише тому що воно існує. Якось нелогічно…
Все, що ми відчуваємо, так чи інакше прекрасно, тому що це збагачує нас і наповняє нас всією гаммою думок, відчуттів, вражень, емоцій…
Якщо б не любили, ніколи б не знали як це відчувати гіркоту розставання, і навпаки якщо б не розставались, не знали б, якою прекрасною може бути зустріч…Веду до того, що всі наші відчуття доповнюють одне одного і роблять нас повноцінними…
Це звісно так… без сумніву все має бути в комплексі, і все повязане і нерозривне.. і одне без одного може втратити сенс…
але чи це буде називатися прекрасним? Корисним, необхідним – нехай… але прекрасним?
прекрасний біль, прекрасна мука? не думаю…
Напевно ви маєте рацію… Це не зовсім те слово, тобто воно не зовсім підходить до слів “біль” і “мука”, але до слова “любов”, на мою думку, підходить ідеально, про що йшлось з самого початку…
гм… все залежить під яким кутом дивитись… якщо любов приносить муку чи біль… то вона все одно прекрасна?
@ duvnuj:
Так. Це моя думка. Ви можете з нею непогоджуватись.
Дякую шо мені позволили
Між іншим я так розумію, що Ви не читали розділу Допомога? Це дуже сильно рекомендовано читати новим авторам, бо там є дуже багато необхідної інформації. І це сприятиме опублікуванню нових Ваших дописів. Зокрема зверніть увагу на параграф, де говориться про Мініатюри…
Так, я ще зовсім тут новачок і ще зовсім нічого майже не навчилась)))Але сама розумію, що варто почитати цю рубрику, а то на перший погляд все сайт здається трошки складнуватим)))) Дякую:)
Ну рубрика складена якраз аби розвіяти усі непорозуміння, відповісти на всі питання, містить детальну інформацію та малюнки, а також корисні поради. Новачкам – саме те що треба! Сподіваюсь то буде корисним.
Якщо Ви після прочитання вирішите модернізувати свої дописи які вже опубліковані, або відправлені на розгляд – то прошу дуже… як-то додати мініатюру чи теги чи ще щось… чи перевірити орфографію )))
Так, дійсно, любити людину і знати, що вона може бути біля тебе-це, звичайно класно..
але хочу погодитися з Дивним, дійсно, кожен раз відправаджувати людину на роботу і думати : “А може я тебе сьогодні не побачу…”, то трохи жестячок..
Думки матеріалізуються…
Інше діло, це – насолоджуватися кожним моментом біля коханої людини і бажати їй лише найкращого.
@ natalka:
зустрічати так, ніби це ваша остання зустріч…зовсім не означає плакати і голосити над коханим, просто цінувати кожну хвилину коли ви разом!! принаймі я так розумію автора статті..
І правильно розумієте, Наталко!Саме це я мала на увазі!)))
Дозвольте і тут я слово вставлю.
Любов і депресія схожі за ознаками, але протилежні по суті. Один щлях веде в життя, другий в смерть.
Так, любов причиняє терпіння. Любов завжди жертвенна. Любов не дивиться на себе, а дбає про іншого. Вона окриляє і дає сили, а терпіння які людина може відчути – це не зовсім біль, це процес очищення для того щоб ще більше любові її наповнило і зігріло. Люов не від нас, це дар Божий Самого Себе нам. Він так любить і дає здатність і нам бути схожими на Нього.
Депресія причиняє біль. Вона егоїстична і дивиться на себе. І немає нікого поруч крім темряви яка вже охорила. Це звір що пожирає все, що йому даш, на час засне а потім знов проголодається. Депресія не має цілей, не вміє жертвувати, не має цінностей якими варто дорожити. Вона має втрату, пустоту. Це самокопання і самоїдство спричинене темрявою.
Той хто прагне бути кимось дивиться на себе і порівнює себе з іншими. Той, хто є хтось – дивиться на вищі цілі і пріорітети і порівнює себе з ними!
Давненько, мене тут не було… І пропустила багато)
З дебютиком
Стосовно суперечок, які тут точаться.
Любов, як почуття, апріорі покликана приносити радість. Любов, яка приносить сльози, розчарування і біль – це вже не любов, а збочення.
Зовсім інше питання – це те, що минуле нікуди не подінеться і тримати зло на те, що було – справа невдячна і непотрібна…
Не знаю, наскільки це правильно. Як не важко це визнавати, але якщо хтось вмирає, то для інших життя продовжується. І “тримаючи” померлого вона не дає ні його душі знайти спокій, ні собі можливість жити…
Важко з вами непогодитись, проте дуже жаль. що я не маю змоги показати вам цю розповідь про цю дівчину(
Любити людей треба поки вони живі.
duvnuj каже:
Факт!
а коли любов справжня, то і після смерті варто..
Nashumilovochka каже:
Після смерті можна пам’ятати, згапдувати, що було та любити саму пам’ять. Любити людину неможливо, бо її просто не існує.
Ну і ще один аспект: якщо любов справжня, то в першу чергу це означає бажання щастя для свого коханого/коханої. А як людина може бути щаслива, якщо вона живе спогадами минулого, а сьогодення просто проходить поруч? Думаю, що якщо існує життя після смерті, то душа померлого буде щасливіша, якщо буде бачити, що її коханий/кохана, які залишились жити дійсно живуть і живуть щасливо, а не просто існують.
Nashumilovochka каже:
ну та… Володимира Ілліча теж досі люблять.. хоча ні.. він досі живий…
гм… складна тема. але треба мислити так: який сенс любити після смерті, якщо ми й живу людину не вміємо любити… і посилаємо куди подалі тих що ще дихають… зате любимо мертвих.. люди.
тут вже постає питання, хто вміє, а хто не вміє любити та цінувати тих хто зараз поруч…надіюся, я відношуся до перших…
а ви??
Це таке ж складне питання, як і те звідки виник світ. Адже як виявилось любов – не є однозначним поняттям. І саме тому виходить так, що один любить по-своєму, а інший взагалі такого не сприймає, а третій ще й скаже що це взагалі ніяка не любов.
Тут таке поняття як “вміти любити” дуже розтягнуте… адже кожен з нас вміє! тільки по своєму…
тут вже треба вчитись цінити і поважати… я маю надію шо вмію… принаймні тих хто на це заслуговує )) хоча всі ми люди… робим собі як знаєм, апотім подумаєм, що можна було б і краще старатись.
Зазвичай починаєш по-справжньому цінувати лише, коли втрачаєш.
факт.
прекрасний допис,лаконічно про любов, мало кому вдається так вдало!
До tolkova:
Дуже дякую вам))) дуже приємно)просто писалось під впливом емоцій ще тоді…
У кожного в житті, є той, кого не відпустите ви, та той, хто не відпустить вас.
До jus:
і бажано щоб ті люди співпадали