В очікуванні смерті…

Сьогодні в мене дуже важливий день, вже кілька днів мене турбує серце, причина тривозі  є звісно, але все ж біль не минає і хочеться пройти діагностику ( може б і так не хвилювалась за то серце, але років три тому, мені сказали, що в мене клапан понищений, і потрібно його замінювати… На той час я якось неадекватно мабуть повелась, помахала рукою і сказала, що то маячня, бо ніколи мене серце не боліло…). Отож появився в мене панічний страх… Думаю «ой дівко, то не жарти…а раптом мені лишилось зовсім мало…»

Ніхто з моїх родичів не знали, що в мене проблеми з серцем. Тобто такі серйозні болі. Я вирішила нічого не говорити, щоб не хвилювати своїм хворим серцем  хворе серце батьків.

Зробила кардіограму. Лікар, тої штуки) сказав мені обов’язково піти на ехо. Я спитала, чому обов’язково, чи не може він мені сказати, що з моїм серцем?…Він ж бо мене відшив. Каже, я не можу дати певну діагностику, все пояснить вам інший лікар тої спеціальності по ехо_)… я така думаю, нічого собі…А раптом щось не так?…

Пішла в реєстратуру. Там на ехо записано на два дні наперед. Думаю «ого, так , а раптом я затвра маю помирати…  впала в паніку…заспокоїлась… подихала свіжим повітрям, зїла шоколадку і пішла записуватись на той третій день…

Ці два дні  не були нічим особливими, сиділа в неті, гуляла, їла, пила, говорила, мало спала… але в голові в мене було тільки то серце…  а саме серце відбивалось десь аж в п’ятах…  Пила заспокійливе. Брат каже, що я пила якісь наркотики, бо була дуже дивною… отож, в голові в мене було слово «смерть»… Думаю от і прийшов мені кінець.

А як же батьки мої, як погано, коли батьки хороняться своє чадо… Кого тепер тато буде звинувачувати у всіх своїх серцевих приступах, хто буде йому налаштовувати кожен день будильник в телефоні, кого він буде кожен ранок цілувати  в носик,  хто йому докучатиме поновленням гардеробу, хто йому куплятиме просфори… для кого буде приводити своїх потенційних зятів…і взагалі як він переживе то полегшення, той тягар, що я була для нього…люблячий тягар…і вічно безсовісна дочка…

А мама… ким вона буде пишатись… для кого шитиме свої моднячі речі… для кого буде рано сьорбати каву… кому не даватиме спати… кого сваритиме за не бажання одружуватись… кого виганятиме з хати на кавалєрку… кого вчитиме вишивати, в’язати, шити…

А брат… він завжди турбувався про мене… до кого він дзвонитиме по сто разів на день…кого буде сварити за не помиту посуд… кого буде виганяти спати… кого рано будитиме… кого буде вчити домашнього завдання, якого я не вірно йому підказала… хто присідатиме йому на вуха зі своїми проблемами…

А племінник… хто йому набридатиме з такою великою кількістю цьомчиків… хто розкаже йому, яка була його мама нечемною в молодості, а тато хуліганом… хто буде його гладити по голівці, коли мати битиме…

Ну такий список думок можна було продовжити…  поринала в спогади, згадувала кого обдурила, кого образила, перед ким провинилась, перед ким змовчала… отож завела собі список, що кому маю сказати… зробила невеличкий заповіт, так як багатств не зажила за ці роки, то всьо шо маю роздаю тим, хто на шо заслужив від мене)

Я чомусь себе готовила до смерті… в голові завжди прокручувались слова «Лікарю, скільки мені ще лишилось?…«…може рік, може два…» І я собі вже на придумувала, що я за цей період  мушу встигнути зробити…

Звісно страшно опинятися в ситуації такій, коли тобі присудили дату твоєї смерті… або хоч приблизний час твого існування на цій землі… звісно історії про смерть завжди печальні, ми ніколи не знаємо насправді скільки проживемо і коли на нас чекають на іншому світі… чула є люди, які не бояться смерті… не можу сказати, чи це їхня така героїчна примха, чи втрата страху… навіть не знаю як це назвати… але особисто я смерті боюсь… і раптова смерть в ранньому віці завжди страшила мене. Важко дихати в такому становищі,  в очікуванні смерті… можливо хто не відчував, той не зрозуміє… Хоча спробувати описати можна…

Можливо суцільний негатив в цьому дописі, але таке наше коротке та неочікуване життя… страшно і не хочеться таке писати, але що б ви зробила, якщо вам (не дай Боже) скажуть термін вашого життя (за ознакою лікарів, а не магії)…

Афоризми про смерть…

Краще відразу померти, чим жити очікуванням смерті. Гай Юлій Цезарь

Щоб не боятися смерті, завжди думай про неї. Луций Анней Сенека (Молодший)

Лише ті здатні відчувати життя, кому часто трапляється бути на краю смерті. Джавахарлал Неру

Смерть – серйозна справа, це входить в життя. Потрібно померти гідно. Анатолій Васильович Луначарській

Печаль доводить до смерті. Жорж Батай

Улюбленці богів вмирають молодими. Тіт Макций Плавт

Смерть утішає – на жаль! – і примушує жити. Вона – мета життя і єдина надія, яка, як еліксир, нас бадьорить, і оп’яняє, і додає нам мужність йти своїм шляхом до самого вечора нашого існування. Шарль Бодлер

Кращий доказ того, що страх смерті є страх не смерті, а помилкового життя, є те, що часто люди вбивають себе від страху смерті. Лев Миколайович Товстою

Кончина наступає одного разу, а чекаємо ми її все життя: боязнь смерті болісніша, ніж сама смерть. Жан де Лабрюйер

Смерть тих, хто творить безсмертні справи, завжди передчасна. Молодший Пліній