Людина, що дихне – то брехне. «Що має очі, щоб бачити, і вуха, щоб чути, може переконатися, що жоден смертний не може зберегти таємниці. Якщо його губи мовчать, то він говорить кінчиками своїх пальців; ознаки брехні сочатся їх кожної пори його шкіри». (ФРЕЙД) Пропоную поговорити безпосередньо про те, що дає нам брехня…? І чи можна [...]
Переглядів: 2,554
Скуштуй ще смаколиків:
навряд чи хтось може прожити ніколи не збрехавши
але брехня буває різною, так як і правда….а правда в кожного своя
нічого негативного в брехні не бачу…
це просто така природа людини і раз збрехавши, вона бачить, що їй за то нічого не буде.. чому не збрехати ще раз…
Це навіть щось свідчить про внутрішній світ. Якщо людиі так підходить – то в чому проблема.
Я брехню не осуджую… це просто вже в нас закладено… такий вже світ..
Кожна брехня вилазить і гірше потім не тому, кому збрехали, а тому, хто збрехав..
Брешуть всі, як казав один відомий ДОКТОР…
Така наша природа – брешу я , брешуть всі, хто читає той допис…
навіть пси!!
Люди думають, що тим прикриваються від правди, щоб краще виглядати в очей друзів, сім’ї коханих…
Це нормально..
скромність і чесність – шлях до забудтя та злиднів, світ тримається на брехні, вона повсюди.
обман вважається великим гріхом, мені чомусь здається, що люди брешуть навіть в сповіді.
Фома вважає брехню продовженням негативних думок, і те що людина бреше – це Неправильно. Світ – це ми, ми його творимо і якщо людина каже собі “я брешу бо всі брешуть” то вона робить велику помилку. “Іноді краще жувати ніж говорити” – так робить бидло, скаже дехто тут, але розумні люди так роблять (мовчать, а не виговорюють все що думають чи то фантазують) і це правильно. Якби Всі брехали коли заманеться бо брешуть інші, що було б тоді? Це був би суцільний хаос…
П.С. Фома нікому нічого не нав’язує, лише висловлює свою думку.
так, брехати – це погано, але часом не збрехати – то ще гірше, бо може привести до плачевних наслідків. От, наприклад, розповісти людині із слабким серцем якусь дуже прикру новину – це може привести до інфаркту…
розповісти комусь про свої “нехороші” вчинки – розчарувати людину, приголомшити її.. так, краще не робити тих вчинків, але тут уже виникає проблема поведінки,
А загалом – ми лише люди…
І ще.. ви пробували колись хоч день не брехати?
еммм… ну я прихильниця самотухи, тому іноді закриваюсь дома на дня два і сиджу без звязку… але нє…тоді блін інтернет є… хоча не спілкуюсь, але щоб відшити когось від нудних розмов то приходиться вибріхувати..блін…такой важко прожити без брехні…
Ситуації бувають різними, тож позиції щодо брехні змінюються… хоча не виправдовую обман…
назва плагіат
Ну взагалі брехня сама по собі – річ доволі суперечлива. Автор дуже правильно написала: життя кольорове, а тому його неможливо спростити до чорно-білого.
), суть в них одна: не завжди правда є на благо. І брехня не завжди є ознакою ницості людини. Вирішальними є обставини, за яких все відбувається.
Брехати – погано, говорити правду – добре. Хто збрехав – поганий, хто сказав правду – хороший. Чудовий алгоритм. Для математичного рівняння, але не для життя. В життя існує дуже багато “але”.
По-перше, дивно, але чомусь в статті про брехню ти не розказала про таку хворобу, як “хвороба Мюнхаузена”. Думаю, нікому не потрібно розповідати хто такий Мюнхаузен. так от його хвороба – це патологічна манія брехати. постійно. Без перерви. Найнеймовірніші речі. і не для власної вигоди чи для того, щоб комусь нашкодити, а тому, що людина інакше просто не може.
По-друге. Існує “свята брехня”, яку визнає навіть церква. Коли смертельно хворій людині не кажуть її справжній діагноз для того, щоб вона не втратила волю до життя.
Навести таких прикладів можна дуже багато (але я ще трохи і на роботу запізнюсь
Ага… вирішальними є обставини. Але так як кожен сам собі праведник.. так і кожен – окремий суддя.
Про якусь об’єктивність тут йти мова не може й близько. Правда в кожного своя. І поняття брехні/не брехні своє. І виправдання кожен собі своє шукає.
І сказати “оце брехня жахлива, а оця нічо так.. правильна..” неможна. Бо то все субєктивізм зведений до одної конкретної людини.
Багато людей навколо дійсно бреше шо дише! Від дрібниць до великого… ми брешемо сотні разів на день… якшо не тисячі… навіть коли кажем “ой вибачте я не хотів” – теж часом брешем) Ми брешем людмя, світові, собі…
Ми брешем з перших наших днів як навчились говорити… ми брешем нашим батькам все дитинство. Ми йдем в школу і там брешем вдосконалюючи свою майстерність. В нас такі бьохні чого ми не зробили домашку – шо позаздрив би й Андерсен! Потім ми брешем в інституті. На сесії ми ващє таке наговорюєм, що цілі трактати можна складати. Потім на роботі брешем. Потім жінці. Потім дітям. Потім внукам брешем… І лише часом коли ми лежимо і помираємо… вже чуємо свій кінець.. воно нам дуже давить.. і ми скажем на останок кілька правдивих слів.
ми – брехосапіенс! і цим все сказано.
а хто не бреше – має вічні проблеми! і його й ще всі ненавидять за його правдивість
І ви мені скажете ще після цього, що брехня – то погано?!
не смішіть мене своїми статусами “ненавиджу брехню”
хм.. хотіла б уявити собі світ без брехні, та не виходить….
Увага: Посилання видалено згідно Правил.
(Адміністратор)
P.S. Перекажіть панові автору, що правильно буде Альбер Камю, а не Альберт.
duvnuj каже:
мабуть, ті, хто публікує такий статус має на увазі, що ненавидить ту брехню, яка йому не підходить…
Врешті, дуже часто починаю “жити з чистої сторінки” і отаке життя починаю з відсутності брехні. Колись вдається краще, колись – гірше. Але позбутись того можна. Маю на увазі свідому брехню. А от якщо не дуже чітко пам’ятаю ситуацію і підсвідомо собі її домалювала, то до посиніння буду доводити, що було саме так, а не інакше.
Окрім того, суб’єктивне сприйняття до певної міри також є брехнею. Тоді можна всіх переконати в тому, що та людина подивилась саме із заздрістю/злістю/ненавистю…
Тож то все дуже розмите поняття… Звісно, окрім свідомого обману…
Чим більше свідомого обману, тим краще відточується майстерність і тим легше він переходить в несвідомий. Тобто воно доводиться до автоматизму. Мозок сам починає видавати завідомо брехливий варіант із всіх можливих. І деколи навіть тоді, коли від цього нічого не міняється, тобто причин для брехні немає.
Відповідно, підсвідома брехня – це наслідок свідомої.
duvnuj каже:
не завжди. Скажімо, якщо семирічній дитині дядько здався високим і старим, то вона і на детекторі не попадеться. А той “дядько” може бути 1.50 і мати якісь 20 років. В кожного своя точка зору.
Своя точка зору і брехня – кардинально різні речі.
Брехня – це не різний погляд на те саме явище.
Якщо я приїхав на коні і скажу що на Лєксусі підкотив – це брехня. Якщо свідок бачив коня, а каже що то був лєксус – це брехня. Якщо свідок бачив сірий лєксус, але стверджує, що то чорний був, бо вночі не розгледів – то не брехня.
Не треба займатись підміною понять.