Українська онлайн спільнота

А за вікном. Кружляють. Самотні сніжинки. Сніжинки ніби танцюють. Вони хочуть мені сказати шо завтра знов буде купа снігу. І я буду шпортатись. А деякі в гору летять. Вони хочуть назад в небо. Їм тут не подобається. Ми їм не подобаємся. Собачки і люди пісяють на них. І вони жовтіють від сорому. А злі двірники. Лопатами ріжуть їхні білосніжні тіла. Які злились в одне. Машини своїми колесами перемішують їх з піском. Перетворюючи в коричниве місиво. І падають з дахів на голови у вигляді бурульок. Ніби мстяться нам. За все те погане що їм зробили. І підніжки нам ставлять. Коли льодом простеляютсья на бруківці.А  ми їх чавимо. Шмяк-шмяк. І вони хрустять. Як Артек вафлі. А найбільше люблять вони весну. Коли вона змиваючи їх промінням сонця. Заставляє стікатися до купи. Тоді вони знаходять своїх друзів.Яких вітром порозносило. В різні закутки дворів.Там вони стають дощем.А інколи градом. І знов мстять нам. Б’ючи по наших беззахисних черепах. Вони просять у хмар зробити блискавку.І ті слухаючи їх.Не тямлючи цього.Також стають вбивцями.Спалюючи будинки.А капельки ніби ні в чому не винні.Тихо стікають по ринвах.Тихо промовляють кап-кап.Кап-кап.А ми намагаючись розгледіти їхню сутність.Тільки себе бачимо у відзеркаленні калюж.І здається ніби то ми.Кожен з нас як капелька.Хто тече як дощик.Хто твердий як град.А хто просто хрустить як сніх.Під ногами іншими.Але всі зроблені з одного.З води .Ну і того шо песики напісяли)А ше.Краплинки віють любити.По справжньому.Не так як ми.І серенади співати.Розбиваючи свої тіла об підвіконник і шибку.А ми вдаєм шо не чуємо тої пісні.Але подумки наспівуємо.Кожному до болю знайомий мотив.І в кожного він свій.В когось це колискова мами.В когось круг з своїми золотими купалами.А бачила ти як течуть капельки по склі?Не течуть вони рівно.Помаленько стікають.А потім з’єднуються. З’єднуютсья.Набирають швидкість.І звільняються з полону скла.Бо скло то їхній ворог.Воно не дає їм намочити нас.А вони так люблять то робити і хоч після того помирають.Коли ми їх висушуємо феном.Але їхні душі живуть у нас в волоссі.І час від часу в ночі пробирабтсья нам у мозок.І починають там грати спектаклі.Які ми називаємо снами.Сни…В кожного сни різні.Різні капельки як актори.Хто любить драми.Хто комедію.Інколи якшо люди сплять поруч.Або обійнявшись.То ті душі можуть зіграти одну велику п”єсу для двох.І тоді вони прокинувшись.Подмують шо це знак того.Шо їм треба бути разом до кінця життя.Наївні.Наївні.Душі загинувших крапплинок просто розважались.Як і ми в дитинстві.Невинно бігаючи по калюжах.ТОПТАЛИ І ВБИВАЛИ ЇХ!!ВОНИ НАМ МСТЯТЬСЯ!!Але інколи.Попадають хороші краплинки.Вони як амури.Можуть попасти в очі.І змусити дивитиссь на людину.По особлиивому.І здається шо та людина.Не є така як всі.Вона якась інакша.І ті капельки протікаючи по судинах.Змушують кров кипіти.Змушують червоніти при кожному дотику.Навіть в ті моменти коли здавалось мав би бути холоднішим за сніг.Сніжжинки заставляють нас лицемірити.І говорити не правду.Так хотілось би свою вину спихнути на когось.Хоча б на сніжинок.Звязують душі нитками.Нитками з льоду.І катують їх в самотності.До тих пір поки інший чоловічок.Сніжинки в якому підігрівють кров.Не розтопить ті нитки.І не випустить душу з полону.І в тій душі буде жити почуття.Почуття буде самотнє.До нього ніхто не буде ходити в гості.Навіть дзвонити до нього не будуть.Бо воно знаходитьсяпоза зоною досяжності.І всім байдуже що почуття хоче дружити.Бо воно боїться вийти погуляти.Щоб його не образили.Чи не плюнули йому в бличчя.Того і сидиить воно за сімома замками.І чекає.Щоб вітер посткав у його вікно.Так і почуття пішло.Ішло воно з душі шоб знайти собі когось.З ким можна б було подурачитись.Побавитись.Поліпити снігових баб.Щоб бути собою.І справді щирим.Але не в нашому світі.ЗЛІ СНІЖИНКИ ВСЕ ПСУЮТЬ!Завивають хуртелицею.По всіх закутках душі.В якій немає теплого куточка щоб пригрітись.А зігрітись можна тільки обійнявшись.Зігрітись.І розтанути.Злитись в одне.І витекти з душі назавжди.Залишивши гуляти вітер. Який вже нікого не зустріне. Кінець.