Наші діти – наші квіти, або Як полоти бур’ян.
“Батьки і діти – одвічне питання”, – якщо я саме цими словами почну свої роздуми, то всі одразу ж прокрутять в голові свою останню “серйозну розмову” з батьками і мислитимуть, що в цій темі якраз про це і йтиметься. Але тут не буде ані нарікань на стіну нерозуміння з боку батьків, ані спроб публічно пожалітись спільноті. Я знаю що можливо це буде занадто різкий стрибок від тем “кохання не існує” та “всі хлопці козли” до більш серйозних і дорослих тем, але сподіваюсь ви витримаєте ці повітряні ями і спробуєте включити свій мозок і в цьому руслі. Я хочу поговорити про “інший бік барикад” – давайте на хвилинку уявимо себе батьками.
Я розумію, що аудиторія нашої Спільноти досить різношерстна… як то кажуть “від 17 до 30″… але спробую написати так, аби цікаво було усім. Між іншим, хотів би спитати у тих хто читатиме це, а скільки років Вам?
Завантаження ...Ті, хто вже має власних дітей, очевидно, зможуть дати тут усім цінні поради і поділитись досвідом. А ті хто ще нещодавно нився подрузі “ти уявляєш, мама забороняє мені приходити в 1:30 ночі додому – яке неподобство!” або “ну невже їм не все одно де я ночую” матимуть змогу просто уявити собі ситуацію і трохи побути в їх шкурі. Я думаю у більшості з вас стосовно виховання дітей думки не заходили далі за очікувано-логічне – “от якщо в мене будуть діти, я буду їм все позволяти!”, або ж “я не буду так їх мучити розмовами, як мене мама, і лупити, як мене тато”… Але що ж тоді збираєтесь робити Ви, аби нормально виховати своїх дітей?
Які проблеми виховання сучасної молоді можна вважати найсуттєвішими і найактуальнішими? І узагалі як ви самі оцінюєте власне виховання і власну поведінку. Звісно багато хто дійсно вдячний своїм батькам і високо цінить їх зусилля, старання і терпіння у важкому процесі становлення вашої особистості. Дехто ж навпаки не може знайти з ними спільної мови і вважає їх методи вкрай невідповідними. Але як би там не було – батьків не вибирають. І перевиховати їх неможливо. А от шукати спільну мову можна і варта. З цього процесу побудови відносин з батьками ми й формуємо з роками своє уявлення про те як виховувати власних дітей. А якщо ми чітко і ясно уявимо собі якими б ми хотіли бачити дітей і стосунки, то можемо легше зрозуміти ставлення батьків до нас. Це замкнуте коло, стабільна система, це фундамент на якому будується весь розвиток людської раси. Зміна поколінь. Саме так.
Мені цікаво було би почути від вас, як саме б ви виховували своїх власних малих негідників? Мусить же бути щось особливе чого ви їх обов’язково навчите. Або щось, чого ви намагатиметесь не допустити. Бо то всіх чекає!
На превеликий жаль, проходить надто багато часу перш ніж ми всі усвідомлюємо, що все що роблять батьки, і в якій би це не було формі – робиться з любов’ю. І дуже важко намагатись допомогти юній особі збудувати життя, якщо вона сама активно саботує ці всі зусилля і діяння. Взагалі стосунки батьки-діти – це великий кавалок психології і дипломатії. Ані примусом (батьки), ані суцільним протестом (діти) і незгодою та сваркми тут нічого досягти не вдасться. Все залежить від вміння знаходити спільну мову. І тут на батьків лягає велика відповідальність – навчити спілкуватись.
В допомогу можу запропонувати таке собі міні-опитування, аби краще все усвідомити. Отже, давайте візьмемо нашу поведінку у такому собі показному “критичному віці” – 18-20 років. Це так – для чистоти експерименту, як то кажуть. Кому вже більше – згадуємо, кому менше – говоримо про нинішній стан речей. Уявимо все гарненько в усіх барвах. А тоді дамо кожен собі чесну відповідь на таке питання: “Чи хотіли б Ви, аби Ваші діти вели себе так само, як і Ви коли Вам було 18-20 років”. Тут маємо на увазі і поведінку, і спосіб життя, і ставлення до батьків. Вік нехай приблизний… Десь тоді якраз вони в універ поступають… самостійніші стають… але коли Вашим малим “квіточкам” буде 18, то думаю проблем буде не менше аніж з Вами. А може й ще й “веселіше” вам буде… акселерація! А результат спробуємо підсумувати. Отже:
Завантаження ...
Коментарів аж 30, Насвинити | Пінг (якесь дурне слово)
подивись на вікову категорію…помилка в третій категорії) виправляй)
що ж… щодо стосунків моїх з батьками, я думаю що я хороша дитина…звісно нечемна…найчастіше непорозуміння бувають з татом…Просто є така фігня, якщо дитина росте…і вже становиться підлітком…дорослішає..потрібно втримати певну позицію..не дозволяти втратити рівновагу в стосунках…щоб була певна позиція в батьків і в дитини, щоб була довіра та розуміння… І це багато залежить від людини. мій тато, на приклад, любить на мене ображатися…і чекає коли я порошу в нього вибачення…в той час я вважаю себе правою..тому не збираюсь налагоджувапти стосунки..адже мені навіть так і на краще, бо він мене не контролює, не дзвонить, не надає надмірну увагу…я живу в спокою…) до тих пір, поки йому щось від мене буде потрібно…)…ги…отаке то житьйо…але нас обох це влаштовує)…а щодо мами…я її боюсь)) вона в мене сторога і справедлива…я її поважаю найбільше за усіх, вона для мене мій ідеал людини…
ось так то))
виговорилась..дякую, що вислухали
а щодо того, якою я бачу себе в ролі мами…ну я б хотіла дати дитині таке виховання як мені дали мої батьки… звісно іноді стосунки бувають напружені, але це все через погану погоду
…
знаю одне… (не хочеться говорити я ніколи не буду… бо не хочу заріктись)….але хочеться дати дитині волю… тобто мої батьки надто хвилюються за мене… і я їх розумію… але вони хочуть тримати мене в клітці… і через таке іноді, а то й навіть часто приходиться обманювати їх (…тому не хочеться обмежувати дитину у волі…
і ще, …моя мама ніколи мені не забороняла щось робити таке дурне…тобто курити, пити…(ну звісно забороняла, але не таким чином, що пригрожувала чи щось типу того)…вона завжди давала мудру пораду…а потім казала, вибір за тобою..і я звісно прислухалась до її думки і робила так, як вона б хотіла..це якось само по-собі…
знаю, що якщо дуже забороняти коханій донечі зустрічатись з якимось негідником (в маминих очах)…то вона все одно з ним буде…це виходить як на зло…або ще якись психологічний висновок…але переконана, заборонений плід завжди солодший..)
До madama:
спасибі за такий цікавий і корисний коментар… правда я всі пальці собі стер поки виправив ті помилки )))) а ще якби ти ставила після крапок пробіли – вберегла б мене від інсульту
Доречі дякую всім що привітали мене з ювілейним дописом
та йой…ти ж казав, що в коментах можна і суржиком…тобто своєю мовою…я не лю після отих трьох крапок ставити пробіл
і не треба мої помилки переправляти..вони мені подобаються…
ага… двісті опечаток, триста пропущених букв а все решта суржиком
. Я нікому нічо не казав шо шось можна. все шо я казав – записано в правилах. 
ок, не буду переправляти… баба з возу ))) най воно так виглядає шо ти писати не вмієш
а ти.. ех! 
А тобі ще й статус автора нині присвоєно…
Ну гаразд, буду охайнішою…
Буду вчитись…
Так я вже автор…? Крутезно…
Такий почерк влаштовує? Видно, що я вмію писати та знаю граматику?
До madama:
ідеально!
хм… вмію, якщо хочу
А мені б було цікаво почути про твоє виховання!!! Яке ти чадо для батьків?
Деякі батьки думають хибно, що їх діти мають бути точною копією їх. Це тоді збоченьство, коли біля батьків ідуть поруч їх маленьки клончики.
Щодо заборон – то ще з малого віку дітей слід привчати до власного вибору. Тобто те, що мені особисто щось не подобається, я обов’язково зобов’язана повідомити їм, і просто наостанок сказати : “Вибір за тобою, але знай, що я проти.”
Таким чином і дитина відчувтиме. що її думку поважають, – тобто дають якусь волю і вона знатиме мою думку.
головне також не переборщувати – “так, сьогодні ти дома. я тебе не пускаю і т.д.” Звичайно, кожні батьки переживають за свою дитину і навіть я себе ставлю на місце мами і думаю, що певно б себе прибила. Вже від народження дитини, батьків супроводжують вічні переживання і боязнь за їх життя і безпеку.
Просто з самого дитинства для дитини батьки мають стати друзями, а не наглядачами на зоні. Тоді все буде ок.
І ті слова,якими я колись клялась (в 9 класі), що як матиму своїх дітей, то пускатиму їх (в 9 класі) на дискотеку, – беру назад.
. Ще чого.
тільки в 11
всім бажаю бути гідними батьками і гордими за своїх дітей
natalka каже:
оу так… дипломатія!
madama каже:
не знаю.. їх треба спитати! мене виховали супер! взагалі прикольно
а батьки.. батьки мною гордяться! хоча це не заважає їм часом сварити мене за роз…..яйство! Ну бо такий вже я є… вічно мене десь тягне, кудись несе… якесь я неспокійне…
голову маю, вибір робити вмію… цього привчив ще з дитинства… що я собі думаю головою і не треба паритись… то не відміняє переживання – бо така сутність батьківства… ну але є дипломатія! тому про все можна домовитись… і така річ як не поїхати кудись.. чи не піти.. я такого взагалі не знаю! І чим дуже вдоволений…
Ну і взагалі… то я ще часом можу помогти, підказати або зайнятись мозговправлянням.. і то шо прислухаються до моєї думки говорить само за себе…
нормальні стосунки!
а ще… виховання “на соплях” – то не діло. Я в житті не чув такого як “не чіпай, бо то кака”, “не гамай беку”, і “не йди туди бо вкраде бабай”… то всьо брєд!
Я міг почути щось на зразок “якщо запхаєш пальці в резетку то тебе вдарить струм 220 вольт від чого в тебе буде ураження струмом”… або що “запліднення відбувається від злиття чоловічих та жіночих…” і далі по тексту… замість “в капусті находять” чи “лелека приносить”…
а свої перші фрази я починав не “мама хочу цяцю”, а “я думаю, що…” – саме такий підхід до виховання я вважаю правильним.
Також не домахував ніколи батьків чимось на зразок “а купи мені то, і то тоже!”… це було особливо доречним в ті буремні 90-ті, коли на то всьо не було грошей..
Вдячний за виховання. Воно дало гарні плоди. Візьму дуже багато як приклад для того аби впоратись зі своїми малими негідниками.
Я особисто завжди був прихильником діалогу, будь які речі можна вирішити розмовою, звісно, якщо перед тим ви не почали сваритись чи репетувати один на одного. Просто якщо забороняти, то можна раз, можна два, можна сорок сім, але людина повинна для себе зрозуміти (визначитись), чи це правильно, чи ні. От тоді вона адекватно (читай не назло) робитиме. Так от, я б не зовсім хотів, щоб мої діти були подібними на мене (ну мусять вони відрізнятись, чи не так?), а “виховував” я б їх у якихось розмовах (ну, скажімо у барі за пивом чи горілкою, гггг, жартую)
bodyk каже:
жестячок!
А дійсно.. задорони нічого не дадуть. ну забороніть їм хоч двісті разів. не ходити ж за руку з тим чадом в школу, універ, на роботу, на пенсію
, аби 25 годин на добу слідкувати чи не порушує твою заборону.
Ну що можна заборонити? Курити? фігня-вапрос. Хто не переживає за заборони – буде курити. Хто переживає – буде курити і жувати жуйки, на крайняк ще й мити руки вологими серветками, купувати поштучно і т.д. І що? А нічого. Просто аналогія. Зі всім іншим – те саме.
а ще нічого не дасть коли ти бєш своє чадо… правду кажете, тільки розмовою/діалогом/спілкуванням можна дійти якоїсь згоди… а бий, не бий… нічого не поможе, аби лиш гірше не зробило…
ще хочеться додати… якщо в сім’ї двоє чи більше дітей, то дуже часто діляться на улюбленців… не йдеться про “маминів синків” та “татусових доць”!… Просто іноді баця, тітка, дядько, татко, мамця мають свого улюбленця…це псує стосунки між ріднею і між тими дітьми.
Поділюсь таємницею своєї родини. Так як я копія своєї мами, а сестра старша копія тата(тіко в жіночому тілі)
то чомусь мамина родина думала, що Олесю( сестра старша) треба більше любити, бо вона пішла по татовій лінії, щоб їй не було обідно, що вона біла ворона між нами… Тоді, як татова родина, самі самолюби і тому подібне, признавали тільки своїх білих ворон…а мною ніколи не цікавились 
тож я було обділена увагою родичів… і хоч зараз ніби все добре, любов між сестрою і мною в рівновазі, але я все одно памятаю самотнє дитинство і їх усмішку, коли сестра щось розказувала про свою кавалєрку… зато я була татусевою доцею… а сестру він не признавав…от і їй було теж за таке обідно…ось такі то макарони… 
всі балачки про те як би ми виховували своїх потенційних дітей це абсолютні фантазії в порівнянні до того як буде насправді, коли дійсно відчуєш всю відповідальнісь і весь тягар виховання динити реально
і тут теж не може бути конкретного набору рецептів, скільки людей-характерів, стільки і методів виховання
особисто я була б рада, якщо моя дитина так би ставилась до життя і так би поводилась як я в свої колись 17-20 років, а мене до того виховували в строгості і навіть обмеженості волі
але знову ж таки, люди різні, і кожен по-різному сприймає те чи інше виховання, одні бунтуються, інші придушуються як особистість, треті виховують волю ….і т.д.
батьки мають постаратись зрозуміти характер своєї дитини і відповідно до нього підібрати і метод виховання і впливу на неї, стараючись не зламати нестійку психіку дитини
така от моя думка
все-одно… якою б не була дити і таке інше, а думати варта.
Бо якшо сидіти і вірити “а.. я на місці розберусь як вже дитина буде”, то не опинишся ніде інше як в панічній ситуації “о ні! що мені робити! я про це нічого не знаю!!!”..
@ duvnuj:
в панічній ситуації ти полюбе опинишся, як тобі вручать в руки новонароджену твою дитину
До lyanalada:
Не опинюсь… я ж у же морально підготувався! І шось там собі задумав трохи, нє?
Мій моральний оптимістичний настрой + турбота матері = рецепт успіху у вихованні дитини!
ага, то ти зараз таке кажеш…от прийде твій час, подивимось як ти відреагуєш
Блін та тут за голосуванням одні приклади для наслідування!
Припиніть себе обманювати
Бодик:
це теж класний варіант.. дитині 12 років – прийшли в якусь кнайпу – тато взяв пиво, малому – сік (“будеш мати 16
, будем пити пиво разом”). Тоді і малий відчує, шо до нього ставляться як до особистості, і буде чемно чекати до 16, що пива випити .. 
з татом 
.. або не випити 
Найкраще говорити про секс за пивом, а не вдома за столом і підручними матеріалами.
і ще я б хотіла, що мої діти з зав’язаними очима знали дорогу до Дзиги чи Криївки (no ads – “без реклами”
) от такі бажання дивні.. 
)
і ще.. любили джаз і носили вишиванки (не обов’язково лише на Паску
Просто, дійсно, дитині головне показати, що ми капєц як думаєм, що вона вже супер-доросла. Може і дуростей менше робити буде.
А щодо того опитування, то я думаю, що навіть дуже чемна
+ 
= 
І хочу, щоб мої малюсики були приблизно такими ж ..
Вічна тема. Напевно ніколи батьки не зможуть повністю зрозуміти своїх дітей. Прийняти – так, але не зрозуміти. Дуже різне світосприйняття, різні цінності і ідеали.
.
Ну а стосовно моїх відносин з батьками – можна сказати, що мені дуже пощастило, бо мне практично завжди розуміють (ну або принаймні стараються). В підлітковому віці, звичайно, було набагато важче, в силу моєї природної вредності, яка в той час ще й була дуже гіпертрофована.
І хоча не можу сказати, що була вже дуже противною, але боронь Боже, щоб мої діти в підлітковому віці були схожі на мене. Я постійно комусь щось доводила. Те, що я самостійна, сильна, доросла, бла-бла-бла… Співчуваю моїм батькам, уявляю, як їм тоді було “добре” зі мною.
Оскільки в мене мама і тато сповідують різні принципи виховання, то я відчула на собі всі переваги і недоліки консервативної і прогресивної систем.
І тепер я точно знаю, що найкраще – це коли батьки для тебе друзі, але при цьому дуже важливо не переходити певну межу і пам’ятати, що все-таки це твої батьки.
Стосовно свободи вибору. Це все дуже добре. Але є такі ситуації, коли збоку видно краще. І не тільки тому, що батьки більш досвідченіші і розумніші, а просто тому, що коли “варишся” в тому, то дуже важко оцінити все об’єктивно. І тоді позбавлення “конституційного права” (як я колись з піною в роті кричала батькам) може суттєво зменшити кількість помилок вашого життя.
І ще одне: дуже важливо довіряти дитині. Якщо є довіра, то багато чого вона не зробить просто тому, що буде боятись її втратити.
а я не знаю чи хочу своїх, це відповідльність, любов, розуміння.А я не такий вразливий до того
Фома каже, що якби хто не будував на майбутнє плани – життя мінливе. Які будуть діти, які в них будуть звички і характер залежить не лише від батьків. Фома не хотів би щоб його діти взяли від нього гірше і не хотів би, щоб ігнорували кращі якості які дістались з досвідом (підходящої відповіді в 2-ому опитуванні не знайшов). Кожен думає як правильно навчати своїх дітей, беручи в приклад своїх батьків і аналізуючи їх плюси і мінуси, вибираючи те, що на даний момент вам більш до вподоби, але насправді ж вирішувати як виховувати дитину будете не ви самі а й ваш партнер, в якого свій досвід та свої погляди на батьківство. Тому Фома вважає доцільною відповіддю на останнє питання – трішки обернуту 3-тю відповідь, а саме “Поняття Маю, але ще рано вирішувати.”
fifak каже:
та то нічо такого… то всі спочатку так… в якийсь момент життя починається переусвідомлення того і починає хотітись і відповідальності і всіх тих супутніх штук… дітей одним словом хочецця! рано чи пізно
До Не існує:
тут ніц ся не лишає як погодитись.. бо так воно є.. ми собі думаєм, а як там далі буде – не знає ніхто.
а тово “Фома каже” просто жесть ))))) мені так настрій підняло
Відповісти “Наші діти – наші квіти, або Як полоти бур’ян.”